Вона приходить у цю темну кімнату щоразу, коли хоче залишитися наодинці зі своїми думками. Темрява для неї — це не лише відсутність світла, а й прихисток, де можна сховатися від шуму світу. Її вечори в темряві — це спроба впорядкувати те, що заховано в глибині серця: спогади, мрії, а іноді й біль, який неможливо розповісти навіть найближчим.
Вона носить цю чорну сукню з тонким срібним ланцюжком не тому, що хоче виглядати вишукано. Для неї це більше, ніж одяг. Чорна сукня стала символом її внутрішнього спокою і суму водночас. Вона легка, але обіймає її так, ніби допомагає триматися разом, не розпастися на шматочки. Це нагадування про момент у минулому, коли вона вперше відчула, що означає бути по-справжньому сильною.
Вечори, проведені в темряві, — це її спосіб відновлюватися. Вона не самотня, але їй потрібен цей час, щоб відчути, що вона належить сама собі, а не комусь іншому. У темряві немає дзеркал, і це її тішить, бо ніхто не бачить її сліз, навіть вона сама. Та разом із тим, кожного разу, коли вона вдягає цю сукню, вона згадує, що у світі ще є краса — в людях, у спогадах, у ній самій.
Темрява для неї — це не втрата, а нагадування, що навіть у найтемніші моменти завжди можна знайти світло. І це світло, хоча й ледь помітне, все ж горить у її очах.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI