Засніжений ліс лежав у тиші під важким покривом зими. Повітря було кришталево чистим, мороз обпікав шкіру, а теплий подих перетворювався на видимі хмарки. Та вона стояла там, нерухома і незворушна перед холодом, біля старезної ялини, вкритої сяючим інеєм. Її чорний плащ із срібною вишивкою ледь колихався від крижаного вітру, але жодного тремтіння не було видно на її граціозній постаті. З-під капюшона спадало довге чорне волосся, яке ловило бліде світло місяця, що пробивалося крізь гілки, обтяжені снігом.
Її ім'я забули люди, але ліс знав її як Хранительку Зими. Вона була не звичайною дівчиною. Народжена в ніч рідкісного з’єднання зірок на найдовшу зимову ніч, вона отримала дар зв’язку з холодом. Мороз не обпікав її, а сніг не обтяжував. Навпаки, зимова стихія приймала її, огортала своєю крижаною ніжністю. Її бліда шкіра, незаймана холодом, здавалася такою ж крихкою і сяючою, як кришталики льоду навколо.
Легенди шепотіли, що вона оберігає серце лісу – давню реліквію, заховану під найвищою ялиною, яка підтримувала рівновагу пір року. Але цей священний обов’язок мав свою ціну: вона не могла відчути тепла вогнища, ніжного дотику сонця чи обіймів іншої душі. Холод став її супутником, захисником і в'язницею водночас.
Сніжинки кружляли навколо неї, і вона підняла руку, ловлячи пальцями крихітні кристали. Мороз зібрався в її долоні, утворивши тендітну снігову квітку, яка м’яко засяяла, а потім розчинилася в повітрі. Вона вдивлялася у далечінь, її очі випромінювали спокійну силу і легку тугу. Але то була не сумна туга, а прийняття.
Протягом століть вона пильнувала в лісі, захищаючи його від прибульців, які шукали серце заради власних вигод. Хтось прагнув влади, хтось – слави, але всі поверталися переможеними, не здолавши крижаних бар’єрів лісу, що слухалися її безмовних наказів. У неї не було союзників, але вона й не почувалася самотньою. Ліс був її родиною, сніг – її розрадою, а тиша – спокоєм.
Сьогодні ліс був мирним, сповненим тиші. Та вона відчувала слабкий подих змін у повітрі – натяк на небезпеку. Вона міцніше загорнулася в плащ, не для тепла, а як знак готовності. Сніг навколо неї закрутився, утворюючи майже живий захисний бар’єр.
Поки що вона чекатиме. Холод був її союзником, і доки пануватиме зима, вона залишатиметься її незламною хранителькою.
