Колись Селаріт була втіленням божественного світла і гармонії. Її сяючі золоті крила надихали всіх небесних істот, і вона була знана як хранителька мудрості, покликана вести душі до просвітлення. Проте її відданість творінню призвела до сумнівів у суворих законах небес. Селаріт прагнула дати смертним більше свободи, вірячи, що лише через справжній вибір вони зможуть досягти свого найвищого потенціалу.
Її непокора почалася з тихих думок і переросла в дії. Усупереч божественним настановам, вона дарувала смертним заборонені знання — зерна сили, які могли піднести їх, але водночас породили жадібність і хаос. Коли небеса дізналися про її зраду, Селаріт викликали перед небесною радою. Її крила, колись золоті, потемніли під тягарем її провини, поки вона благала зрозуміти її наміри. Але рада бачила лише непослух, не помічаючи любові, яка спонукала її дії. Вирок був жорстоким: її скинули з небес, а крила, обпалені вогнем суду, стали чорними з червоними відтінками, символом її падіння.
Протягом століть Селаріт блукала стародавніми землями, переслідувана наслідками своїх дій. Вона бачила, як подаровані знання принесли війни, страждання і зраду. Охоплена почуттям провини, вона сховалася у темряві, присвятивши себе спокуті. У самотності вона допомагала смертним: зцілювала їхні рани та спрямовувала їх подалі від темряви. Її колишній вогонь бунту змінився на тихі акти милосердя.
Одного дня, стоячи на скелі серед пустельного краєвиду, вона побачила, як її оточує слабке, неземне світло. Перед нею з’явилася рада, яка колись винесла вирок. Вони спостерігали за її століттями самопожертви та щирої відданості смертним, яких вона прагнула врятувати. З покорою Селаріт схилилася, готова прийняти будь-який вирок.
У ту мить їй дарували прощення. Її крила, які досі несли відбиток її падіння, почали світитися теплим, м’яким сяйвом — не яскравим золотом минулого, а тихим світлом, яке символізувало її падіння та відродження. Вона більше не повернулася до небес, але стала мостом між смертними та божественним — падшим ангелом, який піднявся, не для того, щоб повернути своє місце, а щоб приносити надію і зцілення в розбитий світ.
Її історія стала легендою серед людей, нагадуючи, що навіть у найглибших падіннях шлях до спокути завжди можливий.
