Марія завжди любила трояндовий сад, який колись посадила її бабуся. Для неї це було місце спокою, де минуле оживало у шепоті листя, а аромат квітів нагадував про теплі обійми і дитинство.
Цієї ночі вона знову прийшла до саду, коли всі спали, і лише місяць був її мовчазним супутником. Це була особлива ніч – річниця смерті бабусі. Марія згадала, як колись вони разом доглядали за цими трояндами, розповідаючи одна одній найсокровенніші мрії.
Сьогодні вона принесла листа. Листа, якого ніколи не наважилася написати за життя бабусі. Вона обережно поклала його біля старої лавки, де бабуся любила сидіти, і пошепки прочитала свої слова: "Дякую тобі за все. Ти – частина кожної моєї дії, кожного мого вибору. Спи спокійно, бабусю."
Місяць освітлював дорогу назад, а троянди здавалися живими, мов бабусині спогади, які назавжди залишаться з нею.
