What we know about Orthodox Jews
This book is about how to accept another without losing yourself.
Mazel Tov by Margot Vanderstraeten (Ukrainian edition).
Kyiv: TEMPORA Publishing House, 2024, — 372 p. (переклад з нідерландської Наталії Карпенко)
Усім привіт.
В одному з нещодавніх дописів я пообіцяла, що напишу відгук на книгу про ортодоксальних євреїв, яку почала читати на початку вересня. Я довго думала, чи робити допис двомовним, і чи виставляти його на HiveBookClub. Позаяк у цій книзі є чому повчитися, насамперед нам, українцям, зокрема з питань національної ідентичності, яке для євреїв важить понад усе.
А це органічна єдність мови, віри та традиції.
Загалом, ця книга про те, як приймати іншого, не гублячи себе. Про міфи, які ми здебільшого знаємо про євреїв, але які, насправді, далекі від дійсності; про те, що навіть євреї-ортодокси можуть бути більш лояльними до нас, аніж ми до них. А ще про цікаві факти з їхнього повсякденного життя так би мовити із-за лаштунків, які привідкриває нам авторка книги, яка 6 років пропрацювала в родині сучасних ортодоксальних євреїв, допомагаючи із навчанням їхнім дітям.
Тут ви знайдете багато паралелей із нашим сьогоденням. Наприклад, геноцид, який Росія нині брутально чинить в Україні, багато в чому резонує із тим, що свого часу пережили євреї у Другу світову війну. Мовчання про війну та Голокост тих, хто пізнали пекло Аушвіца, бо «мовчання є ліками». І стає цілком зрозумілим, чому українці, які вижили в Голодомор 32-33 років минулого сторіччя, теж воліли про ті жахи не згадувати.
Далі я наведу кілька яскравих і доволі глибоких цитат з книги, які особливо зрезовували під час її прочитання. Усі цитати в тексті позначені курсивом.
Ось, наприклад, слова пана Шнайдера, ортодоксального єврея з Антверпена, про їхню жагу до життя і граничну холоднокровність, які досі мене "тримають в напрузі". Коли Марго зауважує, що ця холоднокровність не допомогла їм у боротьбі проти Гітлера, пан Шнайдер їй відповідає: «Ми страшно помилилися щодо жорстокості людини. Ніхто не міг уявити, що європейці у ХХ сторіччі будуть здатні на такі жахливі вчинки».
Як показує наша історія, Росія здатна на звірства і в ХХІ столітті, й буде здатна у ХХІІ, якщо її не спинити. Оскільки вона чинила їх в усі часи свого існування, просто світ закривав на це очі і волів не помічати (і ще досі розглядає нашу історію та культуру крізь російську оптику), як свого часу волів не помічати геноцид євреїв, почасти будучи співучасником тих страшних подій.
«Ми знаємо своє минуле. Воно у нашому сьогоденні ... і саме в цьому одна з причин, чому ми так невтомно тримаємося нашої традиції. Наших батьків вбили за те, ким вони були. Ми маємо моральний обов’язок заступитися за них», — підсумовує в одній зі своїх розмов із Марго єврей Шнайдер. Чи не так має мислити й кожен сучасний українець? Бо єврейська історія заснована на безстрашності, і вони, як власне, і ми, знають, що таке дискримінація і нерівність. «Ми знаємо, чому ми найперше повинні бути розумними, щоб врятувати нашу шкуру». До речі, дія на випередження у нинішній боротьбі Ізраїлю проти «Хезболли» якраз є тому яскравим прикладом.
Не менший резонанс в книзі викликають роздуми пана Шнайдера про майбутнє, оcкільки його непокоїть думка про те, що Китай може стати найбільшою економічною потугою, і що євреям, які з давніх-давен осідають там, де процвітають економіка й торгівля, можливо доведеться переїхати до Азії. Тож перед ним стає питання руба: «чи зможуть євреї пустити коріння на азійському ґрунті?» Тому пан Шнайдер волів би, аби його онуки вчили китайську. «Азія багато вкладає в освіту. Якщо ми, євреї, хочемо продовжувати відігравати… провідну роль економічно, інтелектуально, мистецьки, академічно, нашим онукам треба працювати більше». І нам, українцям, теж є над чим працювати, не чекаючи, що хтось щось зробить за нас, особливо, коли ідеться про нашу Перемогу в цій війні за виживання.
І наостанок кілька слів про неможливе. Так, в одній із розмов, коли Марго запитує пана Шнайдера, чи міг би він проголосувати за праворадикальну партію, той відповідає що так. «Але ж ж це неможливо, щоб єврей…» — каже Марго. «Історія навчила нас, що немає нічого неможливого», — відповів він. У це "неможливе", здається, вкладається вся історія євреїв, який би з аспектів їхнього життя ми не взяли: виживання, збереження традиції та мови, віднайдення власного дому, розвиток і процвітання. І все це об'єднується навколо глибоко вкоріненого розуміння національної ідентичності. Чим не приклад для наслідування?
Дякую за увагу! Усім вдумливого початку нового тижня.
