Привіт, друзі.
Чи бувало у вас так, що ви весь час повертаєтеся до думки, що хотіли б розширити у власній оселі куточок, який є для вас своєрідною зоною гармонії, додавши до нього певну річ, про яку вже довго мрієте чи тривалий час перебуваєте в її пошуках? Скажімо для мене такою річчю є ідеальне крісло, яке я намагаюся знайти вже понад 12 років. Крісло, сівши в яке, можна було б про все забути, цілковито розслабитися і відпочити ввечері після насиченого робочого дня.
Нещодавно, заскочивши на кілька хвилин в один із магазинів мережі Jysk, аби купити подругам на подарунки соєві свічки, мені впало в око одне таке крісло. На перший погляд по дизайну і кольору воно цілком вписувалося в інтер'єр мого помешкання. Та оскільки в той момент у мене було катастрофічно мало часу, щоб присісти на нього й оцінити його комфортність, вирішила вдома роздивитися це крісло на сайті, вивчити його "склад" та розміри, ну і, звісно, почитати відгуки.
Я три дні зважувала всі "за" і "проти" і, зрештою, моє перше візуальне захоплення цією річчю поступово згасло. Після ретельного вивчення "питання" зрозуміла, що це крісло мені не підходить. Тож без усіляких сумнівів я перегорнула чергову сторінку моїх пошуків, в очікуванні на нову "зустріч" із ідеальним кріслом у найближчому майбутньому.
Загалом, 12 років тому я мала зустріч з таким ідеальним кріслом у Butlers. Я дослідила його тоді "від і до" і готова вже була купити, оскільки буквально "закохалася" в нього. Проте в день мого візиту омріяне крісло вже хтось забрав, і потрібно було робити передзамовлення і чекати більше 2-х тижнів на доставку з НІмеччини. Я тоді трохи засмутилася, і вирішила подумати. А наступного дня певні обставини так круто повернули в житті, що думка про моє ідеальне крісло відпала на довгих 2 роки.
І відтоді я намагаюся знайти своє "ідеальне крісло". Час від часу, коли ця думка випливає на поверхню, я відкриваю старий буклет Butlers, аби поностальгувати за моїм "втраченим коханням". Інколи мені навіть здається, що це крісло так врізалося мені в голову, що я тепер не можу позбутися його "ідеальності", навіть коли натрапляю на цілком достойні варіанти. Тому вирішила, що вже час його нарешті "відпустити". Позаяк ця конкретна річ уже ніколи не з'явиться у моєму домашньому просторі (ну, хіба що дразнитиме як фото на сторінці затертого буклета). Тож нехай лишається приємним спогадом, у минулому. А попереду обов'язково буде щось нове: не менш яскраве та цікаве, і по-справжньому моє. Головне — не прогавити і не зволікати з рішенням.
Дякую за увагу. Спокійного вечора.
