Hi to all. Today I visited the cemetery. I came to see the monastery of the 11th century and there was a city cemetery nearby. Dead, only dead and nothing else. They can do no harm, they will not lie to you, they will not use you, they will not humiliate you and kick you out of the house. All this is done by living people. The dead left this world for various reasons. Someone from a serious illness, sometimes from a tragic death, sometimes from old age. It is always more difficult for me to understand a child's death than an adult's. At least the adult lived. Although there are people who are Dead by nature. They poison their lives and also the lives of others. Emotionally dead and unprincipled people lie to themselves and others. And in fact, they are the walking dead.
Привіт усім. Сьогодні я відвідувала цвинтар. Я приїхала оглянути монастир 11 століття і поряд був міський цвинтар. Мертві, тільки мертві і більше нічого. Вони не можуть заподіяти ніякої кривди, вони не збрешуть вам, вони не використають вас, вони не будуть вас принижувати і виганяти з дому. Цим всім займаються живі люди. Мертві залишили цей світ з різних причин. Хтось від важкої хвороби, іноді від трагічної загибелі, іноді від старості. Мені завжди важче зрозуміти дитячу смерть ніж дорослого. Дорослий хоча б пожив. Хоча є люди Мертві своєю сутністю. Вони отруюють своє життя і також життя інших. Емоційно Мертві і безпринципні люди брешуть собі і навколишнім. А насправді вони ходячі мерці.
There is no point in fearing or fighting death. Death knows exactly when it will come. Don't think about that today. No one has proven that there is anything beyond life. No one came back from there. The dead lie in the cold ground and are silent.
They did not take with them anything that was important to them in life. Money, power, time. If they lived in peace with people during their lifetime, they come to their graves to remember what a good person they were. Under other conditions, mentally healthy people want not to remember their abusers even after their death.
There were also two women in that cemetery. They were lively discussing something among themselves. I apologized
And she asked if they knew what happened to the young girl who died tragically and on her grave they put such a beautiful monument, as if the young angel girl bowed her head and held tightly folded hands on one of her knees. "Yes," answered one of the ladies. "This girl was my neighbor, she died in the bathroom from a heart attack. Her relatives saw late that she was in the bathroom for a very long time. They could not save her."
"Are you also visiting someone from your relatives?" I asked. There were dozens of small graves around us. And the same lady answered me that she came to visit her grandson, who was only one year old when he choked on a grape berry. It was a great tragedy for her family. They also said that there is a new cemetery above, where caskets are located for those who wish to cremate the deceased. Another lady said that she had to submit her husband to cremation, because a family burial can be done only 20 years after the last burial. And only 15 years have passed since the death of his mother, and the sanitary station does not give permission for this. These are the rules. I talked with them for a long time about Ukraine and Poland. The second lady said that her brother has a woman from Ukraine named Valentina and that she is a very good woman, that her brother is now living the best years of his life. "It's very good when people are good together," I thought then. I politely said goodbye and walked a little past the graves. On each of them was written something that touched my heart. But living people said goodbye to the dead in this way. They left their saddest thoughts here on the graves and went on to live their lives. I guess I have to learn to do that too. To leave here all my regrets that have happened to me in recent days and go home happy and joyful. I got to live my wonderful life with my son.
Нема змісту боятися чи боротися зі смертю. Смерть знає, коли саме вона прийде. Не треба думати про те сьогодні. Ніхто не довів, що є щось за межами життя. Ніхто звідти не повернувся. Мертві лежать в холодній землі і мовчать.
Вони не забрали зі собою нічого, що було важливим їм при житті. Гроші, влада, час. Якщо вони за життя жили в мирі з людьми, то до них приходять на могили, щоб пом'янути, згадати, яка то була добра людина. За інших умов психічно здорові люди хочуть не згадувати своїх кривдників навіть після їхньої смерті.
На тому цвинтарі були також дві жінки. Вони жваво обговорювали щось між собою. Я перепросила
І запитала чи знають вони що сталося з молодою дівчиною, яка померла трагічно, і на могилі їй поставили такий гарний памятник, наче молода дівчина ангел схилила голову і тримає міцно складені руки на одному з колін. "Так," відповіла одна з пань. "Ця дівчина була моєю сусідкою, вона померла в ванній від серцевого нападу. Її родичі пізно побачили, що вона знаходиться дуже довго в ванній кімнаті. Її вже не змогли врятувати."
"А ви також когось провідуєте з своїх родичів?"- запитала я. Навколо нас були десятки маленьких поховань. І та сама пані мені відповіла, що вона прийшла навідати свого внучка, якому був лише рік, коли він вдавився ягодою винограду. Це була велика трагедія для її родини. Також вони розповіли, що вище є новий цвинтар, де розташовані скриньки для тих хто бажає провести кремацію з померлим. Інша пані розповіла, що вона свого чоловіка повинна була подати до кремації, бо в гробівець родинний можна дохоронити лише після 20 років після останнього захоронення. А пройшло лише 15 років після смерті його матері і санепідемстанція не дає на це дозволу. Такі правила. Я ще довго з ними розмовляла про Україну і про Польщу. Друга пані розповіла, що її брат має жінку з України на ім'я Валентина і що це дуже добра і хороша жінка, що її брат зараз проживає з найкращі роки свого життя. "Це дуже добре, коли людям разом добре", подумала я тоді. Я чемно попрощалися і ще трохи походила повз могили. На кожному з них було написано щось таке, що торкало моє серце. Але живі люди таким способом прощалися з мертвими. Вони залишили свої найсумніші думки тут на могилах і пішли жити далі своє життя. Мабуть мені також так треба навчитися робити. Залишити тут всі свої прикрощі, які зі мною відбулися за останні дні і поїхати додому щасливою і радісною. Я маю жити своє чудове життя з сином.
"Don't stand by my grave and don't cry, I'm gone, I didn't sleep either.
I am a light breath of the wind,
I am a bright spark of snow,
I am the sun in a grain
I am a rainbow in the sky.
Don't stand on my grave and don't shed tears, I'm gone, I didn't sleep either."
"Не стійте біля моєї могили і не плачте, мене немає, я теж не заснула.
Я – легкий подих вітру,
Я – яскрава іскра снігу,
Я – сонце в зерні,
Я веселка в небі.
Не стійте на моїй могилі і не лийте сльози, мене немає, я теж не заснула."
This is my entry for the #monomad challenge. Thank you for your visit.
All featured photos in this post are my own and taken on a Samsung s 23 ultra phone.
Усі представлені фотографії в цьому дописі є моїми особистими і зроблені на телефон Samsung s 23 ultra.
