Hi to all! The topic of community really touched me. So, which is better for me to love or to be loved? It is difficult to choose when I am on the verge of the first conflict with my husband. He doesn't want to address my needs to be socialized. And I can't be at the end of the world alone looking for daily activities and completely immersed in my thoughts. I agreed to a relationship only because there is a war in Ukraine and I wanted to try to live somewhere else. Especially since I have a ready-made home and a person who should support me in everything. Only the first week passed and my days turned to monotony and waiting for my husband to come home for the weekend. But he still did not come and our meetings were postponed. It seems that our short relationship failed precisely because of a lack of love for each other. Each of us was looking for a partner of the opposite sex, not a loved one. But the daily loneliness and silence bothers me the most. I looked for support, but my husband says that I should draw conclusions and that no one is keeping me here. Could a man who truly loves you tell you? No, he doesn't really care if I or someone else lives here, the main thing is that it doesn't bother me. He believes that partially providing materially for my needs, I should sit quietly and not speak my thoughts out loud, dress in what he wants, love and accept everything that he does. He successfully manipulates words and it became very difficult for me to talk to him. I just want him to hear what I'm telling him, and not make hasty conclusions and distortions.
Привіт усім! Дуже зачепила мене тема спільноти. Отож, що для мене краще любити чи бути любимою? Важко вибрати, коли я стою на порозі першого конфлікту зі своїм чоловіком. Він не хоче вирішувати мої потреби бути соціалізованою. А я не можу бути на краю світу одиноко шукаючи собі щоденні заняття і поринаючи цілком в свої думки. Я погодилася на стосунки тільки тому, що в Україні війна і я хотіла в котре спробувати жити десь інде. Тим більше, що в мене є готове житло і людина, яка б мала мене підтримувати в усьому. Пройшов лише перший тиждень і мої дні перейшли на одноманіття і чекання чоловіка на вихідні додому. А він все не приїзджав і наші зустрічі переносилися. Здається, що наші короткі стосунки зазнали краху саме через не любов один до одного. Кожен з нас шукав в протилежній статі партнера, а не кохану людину. Але найбільше мене турбує щоденна самотність і тиша. Я шукала підтримки, але чоловік говорить, щоб я робила висновки і що мене тут ніхто не тримає. Чи міг би говорити вам чоловік, який вас щиро кохає? Ні, йому взагалі байдуже буду тут жити я чи хтось інший, головне, щоб не напрягала. Він вважає, що частково забезпечуючи матеріально мої потреби я маю тихенько сидіти і не говорити свої думки вголос, одягатися в те, що він хоче, любити і приймати все те, що і він. Він вдало маніпулює словами і мені стало дуже важко з ним розмовляти. Я хочу тільки, щоб він почув те, що я говорю йому, а не робив поспішних висновків і перекручувань.
Today was a bad day. It seems to me that when people love each other, they are able to bypass some troubles with ease, and you want to bring only good things to each other. But everything agrees with my husband that it is I who bring negativity and that it is only me. Unfortunately, it is very difficult for me to understand him. We should definitely avoid such conversations, because it does not solve anything, but only deepens some incomprehensible conflict between us. He is very pragmatic and concrete, and he has no middle ground in situations. He often has only black and white. And I only asked him for support in my loneliness. There are several things that I find completely unacceptable in a relationship between two people. This is manipulation of words and paraphrasing to one's advantage. He is always right and I am not. I will not be able to live with this, because it is such a psychological pressure on a person. It's just that I really wanted to write this in "life stories", because it's really hard for me to be alone, but I also feel bad with this man.
Сьогодні день пройшов невдало. Мені здається, що коли люди люблять один одного, то вони вміють оминути деякі неприємності з легкістю, а хочеться приносити один одному тільки хороше. Але в мого чоловіка все сходиться, що це я привношу негатив і що діло тільки в мені. На жаль мені дуже важко його зрозуміти. То треба напевно уникати таких розмов, бо то не вдається вирішувати нічого, а тільки поглиблює якийсь незрозумілий конфлікт між нами. Він дуже прагматичний і конкретний, і в нього нема середини в ситуаціях. В нього часто лише чорне і біле. А я просила в нього лише підтримки в моїй самотності. Є кілька речей, які мені здаються зовсім не припустимими у стосунках між двома людьми. Це маніпулювання словами і перефразовування у свою вигоду. Він завжди правий, а я ні. Я не зможу з цим жити, бо це такий психологічний тиск на людину. Просто я дуже хотіла написати це в "життєвих історіях", бо мені справді дуже важко бути одною, але з цим чоловіком також мені зле.
I think now, after the words I wrote: how it happened to me that I, an adult woman, could fall into such a trap, where I have to be someone else. Everything turned around so quickly and it seemed to me that this was a good option for me. But I have to move on.
Я думаю зараз, після написаних мною слів: як я , доросла жінка могла потрапити в таку пастку, де я маю бути кимось іншим. Все так швидко закріпилося і мені здавалося, що це хороший варіант для мене. Але мені треба рухатися далі.