Привіт, мої дорогі!
Писати важко, думки збирати докупи важко. Вже 15-й день у нашій країні триває війна і я веду відлік цих днів тут, щоб назавжди запам'ятати їх!
Щодня у новинах я бачу смерті невинних людей та дітей... Щодня вороги порушують правила війни і волосся стає дибки від цього.
Я взагалі проти будь-яких воєн, але знаю, що є такий документ, де записані правила війни. І серед них — збереження життя мирних жителів, повага до майна і цінних історичних будівель країни, з якою йде війна, надання "зелених коридорів" для евакуації населення. Тобто по суті воювати мають дві армії, у кожної з яких є певний набір техніки та зброї. Але росіяни воюють з українськими дітьми, жінками та стариками.
Мабуть, серед найбільш страшних новин вчорашнього дня — це бомбардування пологового будинку у Маріуполі. Загинуло троє людей, серед яких дитина і є багато поранених. У дворі приміщення величезна воронка від бомби...
Колись я постараюсь написати про деяких діток, які загинули у цій війні (наразі офіційно називають цифру більше 70).
Але сьогодні розповім про живих! Адже моя маленька квартира за останніх кілька днів перетворилася на дитячий садок і притулок для котів водночас:)
Вже тиждень у мене живе подруга з сином, якому 2,5 роки. Аж ось кілька днів тому я нарешті отримала повідомлення від моєї харківської подруги Лю, яка зважилася виїхати з рідного міста. Вона евакуювалась разом зі своєю подругою Олею та її трьома дітьми. Місто обстрілюють щодня і щодня є жертви. Наші ненормальні "сусіди" росіяни здається хочуть знищити Харків і Маріуполь з лиця землі... Мої друзі добиралися до Львова кілька днів через страшні затори.
На щастя все вдалось. Зараз ми немов у рукавичці! Проте тут панує лад, кожен знає, що і коли йому робити,ми дружно готуємо їжу, прибираємо, стараємося підтримувати один одного. Дітям весело. Маленький Нік з Житомира почуває себе дуже комфортно у компанії трошки старших дівчат Віки і Гелі. Через сильний холод, на жаль, не виходить гуляти на вулиці довго. Коти вже змирилися з ситуацією:) Я згадую походи в гори і сплю на карематі у спальному мішку...
Ми вже знайшли для цієї компанії квартиру, у якій можна пожити деякий час, поки якось покращиться ситуація. Зараз моїм подругам слід починати нове життя, адже робота, друзі і родичі залишились там... І таких випадків тисячі.
Не кожен зможе повернутися у рідний дім, бо можливо саме зараз цей дім знищують тупі орки. Хтось назавжди осяде за кордоном або в інших регіонах нашої країни. А хтось повернеться на попелище, щоб дати друге життя рідному місту... Так було завжди.
Я сподіваюся, що моя Лю та її друзі будуть почуватися комфортно в цьому місті і зможуть відновити сили для роботи, навчання, стосунків... Для життя. Сьогодні ми говорили про те, що маємо прожити життя і за себе, і за всіх наших воїнів та мирних жителів, що полягли у боротьбі з окупантами.
Нагадую що цього тижня у нашій спільноті пропонуєте тема "Дружба. Дружні відносини". Я сьогодні трішки її зачепила, але планую написати ще. І вас теж закликаю, адже ця тема є актуальною для всіх часів і народів.
Щиро дякую за увагу.