Привіт усім! Сьогодні я нарешті хочу поділитися своїми роздумами і розповісти навіть кілька історій з свого теперішнього життя.
Ось я зараз сиджу на лавці в великому парку. Парк нарешті ожив людьми, дітьми і качками. Максим їздить на своєму велосипеді. Сьогодні ясно і тепло по весняному. Але в Польщі, як і у багатьох країнах Європи весна наступає не першого березня, як ми всі звикли, а 23 березня. Тому люди ще чекають морозів і холоду. Хоча я вже бачила молодих хлопців в шортах і футболках.
Мені в цьому році важко знімати зимові речі. Мені бракує захисту, тому я використовую теплий одяг як захист свого тіла. Я на шляху до зцілення себе. Я дуже хочу додому.
Hi to all! Today I finally want to share my thoughts and tell even a few stories from my current life.
Here I am now sitting on a bench in a large park. The park finally came alive with people, children and ducks. Maxim rides his bicycle. Today it is clear and warm for spring. But in Poland, as in many European countries, spring does not come on March 1, as we are all used to, but on March 23. Therefore, people are still waiting for frost and cold. Although I have already seen young guys in shorts and T-shirts.
It's hard for me to shoot winter things this year. I lack protection, so I use warm clothes to protect my body. I am on my way to healing myself. I really want to go home.
But Ukraine is not calm. Tonight, a rocket hit two houses in the village. Five people died who were sleeping and did not hear the sound of the alarm. This once again convinces me that everywhere in Ukraine remains dangerous.
Ok, I decided to go to Ukraine for at least a week, and I faced a new problem. It turns out that I cannot drive to Ukraine on my new car with Polish license plates. It needs to be cleared through customs. There was still an opportunity for me to enter consular registration and thus I would have 60 days per year of stay in Ukraine. So, I decided that we will go by bus. If there are any other opportunities, write in the comments, I will be happy to wait.
Але в Україні не спокійно. Сьогодні вночі ракета поцілила в два будинки в селі. Загинуло п'ятеро людей, які спали і не чули звуку тривоги. Це ще раз мене переконує, що всюди в Україні залишається небезпечно.
Ок, я вирішила поїхати хоч би на тиждень і зустрілася з новою проблемою. Так виходить, що я на моєму новому автомобілі з польськими номерами не можу їхати в Україну. Потрібно її розмитнювати. Ще була можливість мені стати на консульський облік і таким чином я б мала 60 днів на рік перебування в Україні. Отож, я вирішила, що поїдемо автобусом. Якщо є ще якісь можливості, то пишіть в коментарях, я радо чекатиму.
Вчора я з сином їздили в Краків. Це 50 км від місця, де я зараз мешкаю. Дорогою я розповідала синові, що консульство України це такий клаптик землі в Польщі, де ми будемо відчувати себе як вдома. Тепер громадян приймають в консульстві лише по запису. Але все рівно була черга біля входу. На територію консульства впускає працівник. Він питає хто і чого прийшов і чи люди мають запис. Почався дощ і там, при дорозі стояти було дуже незручно.
Коли прийшла моя черга і я зайшла в середину консульства, то цей чоловік до всіх надто строго говорив. Переді мною кільком людям відмовляли в їхніх проханнях. І мені зрештою також відмовили, тому що потрібно мати карту побиту в Польщі, щоб стати на консульський облік. А я його не маю і зможу подати документи на отримання лише з 1 квітня 2023 року. Після відмови в моєму проханні я вже по іншому сприймала строгість того чоловіка і взагалі вимову працівників. Їхня мова була на грані з хамством і вони за будь якої можливості відповідали в грубій формі. Хто б перед ними не знаходився, чоловік, жінка з дитиною, старша людина, чи молодша, до усіх якесь зверхнє ставлення. Мені хотілося пошвидше покинути це приміщення. В мене склалося враження, що цих людей примушують там працювати, або ж їх дратують люди. Такого відношення я не відчувала давно і бажання повертатися в Україну в мене зменшилося.
Yesterday, my son and I went to Krakow. It is 50 km from where I live now. On the way, I told my son that the consulate of Ukraine is such a piece of land in Poland, where we will feel at home. Now citizens are accepted at the consulate only by appointment. But there was still a queue at the entrance. One employee is allowed on the territory of the consulate. He asks who came and why and whether people have a record. It started to rain and it was very uncomfortable to stand by the road.
When it was my turn and I entered the middle of the consulate, this man spoke too strictly to everyone. In front of me, several people had their requests denied. And I was also rejected in the end, because you need to have additional documents to be registered with the consular register. And I don't have it and will be able to submit documents to receive it only from April 1, 2023. After refusing my request, I already perceived the strictness of that man and the pronunciation of the employees in a different way. Their language was on the verge of rudeness and they responded in a rude manner at every opportunity. No matter who is in front of them, a man, a woman with a child, an older person, or a younger person, they all have some superior attitude. I wanted to leave this room faster. I got the impression that these people are forced to work there, or people annoy them. I haven't felt such a relationship for a long time, and my desire to return to Ukraine has diminished.
In November, the Ukrainian status, which gave me protection, was withdrawn. I then went home to Lviv for only 5 days. But the worker at the border took it from me. From that time, Maksym went to school, and I went to work, and I learned about this as early as January. And I needed to restore it in order to have the right to work and stay in Poland. I visited several government institutions. And all the ladies who work there wanted to help me. They calmly explained what and how I should do.
That is probably why I was surprised by such behavior in our native consulate in relation to the Ukrainian people. I want to ask them why they hate us so much and why they work there? I promise I'll ask them about it next time.
В листопаді мені вилучили статус Укр, який давав мені захист. Я тоді їздила додому у Львів всього на 5 днів. Але працівниця на кордоні забрала в мене це. Від того часу в Максим ходив до школи, а я на роботу, а про це я дізналася аж в січні. І мені потрібно було відновлювати його, щоб мати право на працю і перебування в Польщі. Я відвідувала кілька державних установ. І всі пані, які там працюють, хотіли мені допомогти. Вони спокійно пояснили, що і як я маю зробити.
Напевно тому мене здивувала така поведінка в нашому рідному консульстві по відношенню до українського народу. Мені хочеться ще їх запитати, чому вони нас так ненавидять і чому там працюють? Обіцяю, що наступного разу я їх запитаю про це.
Вчора ще був лід на озері, а сьогодні там плавають дикі качки.
Yesterday there was still ice on the lake, and today wild ducks are swimming there.
І ось сьогоднішній весняний день. Вчорашні невдачі залишилися в Кракові. І хоч мені можуть знову забрати статус укр, але все одно поїду весною до Львова. В мене є новий план дій. Сподіваюся, що все вдасться і я про нього напишу в майбутньому дописі.
And here is today's spring day. Yesterday's failures remained in Krakow. And even though my Ukrainian status may be taken away again, I will still go to Lviv in the spring. I have a new plan of action. I hope that everything will work out and I will write about it in a future post.
Після дощу на подвір'ї почали цвісти весняні квіти. Вони такі тендітні і здаються крихкими. Але це весна дає їм сили. І мені весна також дає сил боротися з усіма "ні"
Яка прекрасна пора, погодьтеся!
After the rain, spring flowers began to bloom in the yard. They so seem fragile. But it is spring that gives them strength. And spring also gives me strength to fight against all "no"
What a wonderful time, agree!
Thank you for your visit!
