What is our difference? Please explain to me where everything went wrong. Yesterday I sat on the seashore and thought about the following. So imagine, there are two children who were born. Everyone has two legs, two arms, and a head. Everyone grows up and sees something good and bad. Everyone can see the sea, the mountains, how the sun rises and sets, and the starry sky.
And at a certain moment, someone is told to destroy all this beauty. Like the architecture, the people, and the fact that the same sea is nearby. How is that possible? Two identical people grow up, and live, but then one of them fires rockets at the other. Having killed all the beauty of the city, he hits it with a rocket.
By killing the people who live there, some even save the snails and put them in the grass so that they are not destroyed. So, two identical people live and one ends up being a killer and destroys everything, while the other tries to protect his home. He even tries to take any animal out of the firing zone.
I thought about this yesterday. After all, there is exactly such a person like me somewhere in russia. And she wants to destroy my world, my Motherland, my home. All that I know. This person wants to kill people I know, this person wants to destroy the architecture that is dear to me, and this person wants to destroy my country, my language, and my traditions.
What drives this person? Or all these people? Where did that turning point happen, when they are all ready to destroy everything and kill everyone when at the same time I can't even kill a fly or throw a piece of paper into the trash? So when does a person break down? At what point? When does a man become a monster?
You see, the whole bullshit of this war is that the people who came to my country, don't see all the horror they brought. And when they talk about "laying down their arms", for some reason the russian troops think that it is not up to them to lay down their arms. Although they shoot rockets at civilians, they rape Ukrainians, they shoot civilians in the back of the head, and they mock the military. But they do not understand this until they fall into captivity, where they are fed, allowed to sleep, treated by our doctors, and given the opportunity to call their relatives. However, we are the Nazis. With our treatment of prisoners of war, yes.
Although, some are still proud of their actions. They are proud of launching rockets into civilian buildings, they are proud of raping our women, they are proud and actively talk about how they killed Ukrainians, how they stole personal belongings and took them home. Because they believe their Putin, they believe their TV and they don't even try to Google a little and learn about life in Ukraine. They don't try to understand that they are killing the same people. Two legs, two arms, a head. Presence of parents or children. They didn't care. There is nothing human about them.
But, if you are raped, don't you dare to scratch yourself. If you are killed, do not fight back. Because it will turn out that you offended a rapist or a murderer. Suffer Be patient, so that the whole world has a good picture of the program. In order not to spoil anyone's mood and it was possible to include a good advertisement. Don't spoil anyone's mood, Ukrainian, with your death. You're just a Ukrainian. If only we were dark-skinned... Well, you are nobody, a Ukrainian. No matter what. You are nobody. You can be killed and all the organizations will say that they are worried about you. And that's all.
UA
В чому наша різниця? Поясніть мені будь ласка де все пішло не так? От я вчора сиділа на березі моря та задумалась про наступне. От уявіть, є дві дитини котрі народились. В кожного дві ноги, дві руки, голова. Кожен росте і бачить щось гарне, погане. Кожен може побачити море, гори, як встає та сідає сонце, зоряне небо.
І в певний момент ось цю всю красу комусь кажуть знищити. Типу пофіг на архітектуру, пофіг на людей, пофіг на те, що поруч те саме море. Як так можна? Дві ідентичні людини ростуть, живуть, але потім один із низ випускає ракети по іншому. Забивши на всю красу міста куди він потрапляє ракетою.
Забивши на живих людей, котрі там живуть, хоча деякі навіть слимаків рятують та переставляють в траву щоб їх не знищили. Отак, живуть дві ідентичні людини і один в кінці кінців стає вбивцею та знищує все, а інший намагається захистити свій дім. Він навіть намагається вивезти будь яку тваринку з зони обстрілів.
От я вчора задумалась над цим. Адже є точно така людина як я десь на росії. І вона хоче знищити мій світ, мою Батьківщину, мій будинок. Все те, що я знаю. Ця людина хоче вбити людей яких я знаю, ця людина хоче знищити архітектуру котра мені рідна, ця людина хоче знищити мою країну, мою мову, мої традиції.
Що керує цією людиною? Або цими всіма людьми? Де трапився той переломний момент, коли вони всі готові все руйнувати та всіх вбивати, коли я при цьому не можу навіть муху вбити чи викинути папірець не в смітник? От коли людина ламається? В який момент? Коли людина стає чудовиськом?
Розумієте, вся фігня цієї війни в тому що люди котрі прийшли в мою країну, вони не бачать весь жах який принесли. І коли говорять про "скласти зброю", чомусь російські війська гадають що складати зброю мають не вони. Хоча це вони випускають ракети в цивільних, це вони гвалтують українців, це вони стріляють цивільним в потилицю, це вони знущаються з військових. Але вони не розуміють цього допоки не потраплять в полон, де їх годують, дають поспати, лікують наші лікарі, дають можливість подзвонити рідним. Проте нацисти саме ми. З нашим відношенням до військовополонених, ага.
Хоча, деякі все таки пишаються своїми діями. Вони пишаються запуском ракет в цивільні будівлі, вони пишаються згвалтуванням наших жінок, вони пишаються та активно розповідають про те, як вбивали українців, як крали особисті речі та відвозили додому. Бо вони вірять своєму путіну, вони вірять своєму телевізору і не намагаються бодай трішки загуглити та дізнатись про життя в Україні. Вони не пробують зрозуміти те, що вони вбивають таких же людей. Дві ноги, дві руки, голова. Наявність батьків чи дітей. Їм пофіг. В них нічого людяного нема.
Але, якщо тебе гвалтують ти не смій царапатись. Якщо тебе вбивають не відбивайся. Бо виявиться що ти образив гвалтівника чи вбивцю. Терпи. Терпи, щоб для всього світу була гарна картинка програми. Щоб не псувати нікому настрій і можна було включити гарну рекламу. Не псуй нікому настрій, українець, своєю смертю. Ти ж просто українець. От були б ми темношкірими... А так, ти ніхто, українець. Не дивлячись ні на що. Ти ніхто. Тебе можна вбивати і всі організації скажуть що вони хвилюються за тебе. І все.
