Відкрила стрічку, щоб розвіятись. Там все тихо і спокійно. Привітання, засівання, плани на новий рік, різні повсякденні штуки...
Але я не хочу, щоб стрічка виглядала так, ніби нічого не сталося, тому й пишу цей недолугий пост... Бо насправді мені дуже болить ще з 29го грудня, коли кожного нового дня лічильник загиблих під завалами збільшувався, хоч здавалося, що все вже...
Сьогоднішній ранок був жахливим. Просто 10 із 10-ти (чорний гумор). Другу повітряну тривогу я почула крізь сон. Мені снилось, що в кімнаті вогонь. Я намагаюсь знайти вихід, але вогонь у всіх кімнатах. Наче петля часу, і знову лютий-березень 2022. В роті сталевий примсак страху. Вибухи, все трясеться, виють сирени, чорний дим за вікном, води нема, світла. Весь день намагаюсь зібрати себе докупи, виходить не дуже.
Знайшла ось вірш Василя Стуса під настрій:
Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене від біди вберегти.
Цікаво, що буквально вчора чи позавчора прогноз обіцяв на сьогодні похолодання. Але якимсь чином природа знову перехитрила рашистів, бо думаю що під похолодання якраз нам влаштували цей феєрверк.
