Ці два слова сказала Ярослава Ґресь, коли її спитали "Що ви відчули?". Це те, що вона відчула, коли її брат Сашко пішов до війська. Інтерв'ю з Ясею можна подивитись на каналі Раміни, і я вам його щиро раджу. Відео трохи більше, ніж 2 години, але вам жодної хвилини не буде нудно. Бо там про те, що переживав бодай раз у житті кожен українець. В нас стільки непроговореного болю, невиплаканих сліз, непрожитого горя. Але ми так пишаємося ними, нашими рідними, друзями, колегами, всіма і кожним із них. Дуже пишаємося, бо вони найкращі у світі. І це не перебільшення.
Дай руку, мій вітре крилатий,
І вірного друга забудь, -
Брати мої б"ються за волю
І в військо до себе зовуть.
Прощай, моє море бентежне,
Що помсту збудило в мені, -
Брати мої з скелями б'ються
І падають мертві в борні.
Прощай, моя мати-природо,
Навіки прощай і прости
І сина свого без прокляття
Упасти побідно пусти.
О. Олесь