Привіт, друзі!
Як ви тримаєтесь? Ще одну ніч успішно пережили. ЛБЗ поки що далеко, то ж скаржитись нема на що. За вікном сіріє вогкий, безликий день. День, коли кожен із нас має бодай щось зробити, крім слів, для наближення перемоги. У мене є знайома, яка багато говорить про те, як вона чекає на перемогу. Саме перемогу, а не просто закінчення війни. Але її син має бронь, а чоловік судиться, щоб не йти служити. При цьому вона також і не донатить, і ніколи не волонтерила. Звідки в її голові беруться думки про перемогу, я не знаю.
Я помітила, що після тьох років великої війни те, що на початку викликало злість і супротив, зараз часто викликає безнадію. Але нам не можна опускати ніс. І коли здається, що втомився, треба згадати когось знайомого, хто зараз на Донеччині, Сумщині чи Харківщині. І одразу попускає.
Сьогодні для #FridayPoem від @lilideleopolis я принесла вірш дуже сильної жінки. Мені також дуже імпонує її почуття гумору. Але навіть дуже сильним людям іноді болить. Особливо тим, кого пов'язує зі сходом України щось більше, ніж новини.
По сірому й чорному стелиться біле знамено,
Це сніг. Але так вигляда, мов поразка.
Від квітучого міста зосталися лиш хризантеми -
Три кущі біля лавки на білих бинтових підв'язках.
Іще тиждень тому баба Ніна ховалась в підвалі,
Ховала собаку, він мав жовті очі і кликався Гавком.
Іще тиждень тому баба квіти бинтом підв'язала:
-- Нехай поцвітуть. Нема дому, то хоч біля лавки.
Пес ходив коло баби, мов тінню, чи янголом був їй,
Вона йому стрічку в'язала на шиї метеликом-бантом.
Гавко нас врятував, коли ми, натомившись, поснули,
А до міста вночі непомітно пройшли диверсанти.
Тиждень тому цвітіння ще жовто буяло,
Крізь цеглу і скло, крізь тріски від тополь та акацій.
Потім Гавко загинув при обстрілі, баба його поховала
Під кущем хризантем і погодилась на евакуацію.
Іще тиждень тому... Вже виходимо, друже, напевно.
Ми тримали це місто, як землю кити не тримали.
Про китів - звісно, просто красива легенда,
Землю втримує баба, що квіти бинтом підв'язала.
Ми відходимо друже, лишаємо знищене місто,
Залишаєм руїни і пам'ять, і сніг і скорботу,
Й ці кущі хризантем. З тушняка покладім під них Гавкові кістку,
Бо сьогодні якраз поминальна вселенська субота.
Ми відходимо. Клинить. Три роки нас клинить шалено.
Бо втрачаєм і жоден віщун не пророчить кінця нашим втратам .
Відступаємо, друже. Услід виють нам хризантеми,
Наче Гавко - собака із міста, якого відзавтра не буде на мапах.
@Дзвінка Торохтушко
Авторка цього вірша - Любов Бурак з міста Кременець Тернопільської області. Дзвінка Торохтушко - це її псевдонім.
Бажаю гарних вихідних, і дякую, що читаєте!