Ви помітили?
Кудись поділась радість. Звичні ритуали не приносять почуття спокою. Можливості не мотивують. Свята не радують. Я не пам'ятаю, коли востаннє по-справжньому жартувала, смачно, гостро і іскрометно. А коли ви востаннє, перепрошую, реготали? Не підсмішкувади, не сміялись, а саме реготали? Я мабуть цілу вічність тому.
Ми стали схожі на наші власні тіні.
Нас мучить сором, провина, безнадія. Нам боляче читати некрологи і спогади друзів, що втратили рідних.
Нам соромно за молодих, здорових молодиків, яким не соромно жити життя і знімати тік-токи, доки їхнє життя, їхні домівки, їхню власність боронить хтось необмежено придатний. Доки донатить і волонтерить хтось, хто й так небагато має.
Я чесно боюсь, що в лютому тим, хто служить на нулі і близько до нього 3 нескінченно-довгі роки, увірветься терпець, і ми побачимо хвилю СЗЧ. Велику хвилю. Ланцюгову реакцію. І я не можу їх засуджувати. Ухилянтів - можу, а їх ні. Дуже мало хто з нас може уявити, що їм довеллсь пережити.
Чи думали ви про те, що буде, якщо посиплеться фронт? У вас є план? Тікати? Боротись? Чи не надто пізно буде? Пристосовуватись до нової влади в окупації?
Питання без відповіді.
А поки що тихої всім ночі. Добраніч!