Зима для мене почалась на диво несподівано. Бо зазвичай що для мене зима? Дістати тепле взуття і одяг, дещо змінити щоденне "меню". Припильнувати, щоб картопля не замерзла на балконі. 😀 Але не цього року.
Цього року зима мене заскочила з літньою гумою. Цим раніше займався чоловік, і навіть минулого року, попри службу, хоч я й не пам"ятаю, як і коли він то зробив. Від лютого 22-го я багато чого не можу пригадати... Отже, якби знову-ж таки чоловін не написав повідомлення і не нагадав, то не знаю, коли б я про це згадала. Мабуть перед тим, як терміново кудись виїжджати.
Колеса наші чоловік зберігає у себе на складі, доступ на який є у трьох людей з їхнього департаменту. Двоє з них в ЗСУ, ще один колега на ім'я Макс живе за містом на протилежному кінці Києва і в офіс приїздить нечасто і неохоче. Але довелося напрягти його. Причому наші графіки з ним не співпадали абсолютно, але прочитавши майбутній прогноз, я вирішила не тягнути і відкласти краще роботу.
Довго вибирала на гугл мапі шиномонтаж. То їхати з гори (на літній гумі), то погані відруки, то хороші відгуки, але шини не міняють. Заледве знайшла. Скинула Максу геолокацію. Виїхав.
Я тим часом пішла чистити машину. Поки знайшла в машині щітку, промочила і ноги, і руки. А ще ж незамерзайка! Те, що ми забуваємо вчасно залити кожного Божого року. Чоловік написав, що якщо в багажнику є, то є, а нема, то нема. Я то її в багажнику знайшла, і навіть капот відкрила кнопочкою. Він відкрив свою змарзлу пащу на пару сантиметрів, а далі? Я щось пальцями намацувала, натискала, але боялась щось зламати, тож була рада, що закрила його. Зрештою, думаю я, на шиномонтажі хтось поможе.
Тим часом Макс приїхав на склад. Питає - які колеса? А я ... ну максимум радіус змогла точно дізнатись. А які саме - хоч убий не пам"ятаю. Чоловік купував. Пощастило, що такого радіуса там були лиш одні (або непощастило комусь).
В домовлений час приїждаю на шиномонтаж, набираю: - Макс, ти де? - Я тут. - І я тут. І почалося. Він нервує, диктує мені дурнуваті рекламні вивіски, я намагаюзь докричатись - що ще ти бачиш? А вітер холоднтий і пронизує аж до кісток. Виявиось, що я скинула йому неправильну геолокацію.
Нарешті зустрілись на шиномонтажі, віддали колеса, стоїмо, мерзнемо. Кажу - давай антизамерзайку залиєм. Відкрив він капот, шукаємо металеву "палочку", щоб підперти його. Нема! Вже всюди позаглядали - нема. Ну окей. Заливаю я антизамерзайку, лию і раптом бачу, що вона анти-МОШКА! І вона літня.... Короче, закрили капот.
За той час, що я там постояла, я так замерзла, що коли прийшла додому, не чула ні рук, ні ніг. А дома перед тим 2 дні не було тепла. Ще й ввечері довелось провітрювати кухню, відкрила вікно, провітрила, хочу закрити, а воно заклинило. Таке колись уже було раз, але ж то влітку, і чоловік був дома, а тепер я сама. Помучилась я, замерзла, і довелось кликати єдиного знайомого сусіда, поки не замерзло все остаточно.
То я до чого. Сиджу з обіду на дивані, гріюсь. Батарею зранку включили. Вже 2 чашки гарячонго чаю випила, і гарячу ванну для ніг зробила, і шкарпетки теплі взула, а ноги досі холодні. Все-таки не жіноча то робота міняти колеса. Та ще й взимку.
