Другий день поспіль Київ прокидається під шапкою туману. І здається, що сьогодні останній такий не по-жовтневому теплий день. До-побачення, літні кросівки і худі, здрастуйте, курточки, плащі і шапки.
Що ж. Всі цитують Ліну Костенко, а я ще жодного разу! 🙂 Тож сьогоднішні вірші будуть саме цієї авторки.
З біографії Ліни Василівни я дізналась, що до 1943 року на Трухановому острові було робітниче селище, поки його не спалили фашисти разом із лісом. Воно було доволі велике, хоч і не мало назви. Селище виникло після того, як на протилежному березі Дніпра з'явилась гавань, і саме туди переїхала сім"я Ліни. До речі, дуже багато киян неправильно ставлять наголос у назві Гаванського мосту - на другий склад, і виходить, ніби його назвали на честь Гавани (столиці Куби). Але його назвали на честь гАвані, отже ГАванський. А Труханів острів отримав свою назву на честь половецького хана Тугорхана.
Виходить, що дитинство Ліни Костенко, як і наших діток, пройшло під час війни. Та й навряд чи можна це було назвати дитинством.
Але сьогоднішні два вірші будуть добрі. Адже осінь дуже добре до нас. Добра і лагідна, як бабуся.
🍂
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
🍂
Сю ніч зорі
чомусь колючі,
як налякані
їжачки.
Сю ніч сойка
кричала з кручі,
сю ніч ворон
сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала
квітку:
— Що ж це робиться,
поясни?
Тільки вчора було
ще влітку,
а сьогодні вже
восени!
фото мої власні
Дякую, що читаєте!!!