Тут ніч і день - умовність, тут час, як синонім торгу.
Смерть проходжа між нами, спокійна, наче завморгом.
Тут зміни усі без змінних, єдина константа - обстріл.
Дощівку збираєм в туби, в калюжах перем однострій.
Тут не буває тиші, це надто велика розкіш,
Розмова - короткий меседж... А Смерть має товстий зошит.
Вона проходжа статечно, їй нікуди поспішати,
Стрільна лягають рівно, а як після них солдати -
Смерті не принципово, їй же не до феєрії.
Їй актуальне інше: облік та бухгалтерія.
Втрачаємо. Ми втрачаємо позицію за позицією,
Та відчай свій затискаємо, як внутрішню опозицію.
Тут не працює реверс, у Смерті нема "якби",
Ми боремося, ми - частка одвічної боротьби.
Нам не забракне духу, із чого б нас не косили,
Доки у зошит Смерті ми вписані: жива сила.
@Дзвінка Торохтушко
7.07.2024
Чому я вибрала саме цей вірш сьогодні?
Цей вибір навіяний недавніми повідомленнями прл втрати у підрозділі дуже близької людини.
Молодими хлопцями, які ховались в метро від ТЦК. На обличчі збуджена посмішка - вдалося! Просто така гра.
Колегами, які готові до будь-яких "варіантів", щоб не йти служити. Щоб не захищати свою країну.
І почутим недавно... Це вразило мене найбільше. Фраза, сказана військовим, який воює, про допомогу і підтримку Європою України у цій війні на виживання: "Якщо ми програємо цю війну, я піду воювати проти Європи на боці Росії".
Залишились необмежено придатні. Багатьом українцям хотілось би так думати. Але це не так.
