Луїза прокинулася посеред ночі, серце калатало, а в кімнаті стояла моторошна тиша. Їй наснився страшний кошмар, від якого ще й досі кров холола в жилах. У цьому жахливому сні вона блукала в густому тумані, який сковував усе навколо, створюючи відчуття пастки. Всі звуки тонули в ньому, навіть власні кроки здавалися приглушеними й чужими. Луїза не розуміла, де вона, але інтуїтивно знала – щось у тумані було з нею.
Раптом вона почула важке, ледь помітне шарудіння позаду. Кожен звук кроку та легкий шурхіт лякав її все більше. Луїза наважилася озирнутися і застигла від жаху. Перед нею, крізь клубки туману, пробивалося величезне, незграбне створіння. Воно мало тулуб оленя, з якого витиналися довгі чорні ноги, схожі на лапи гігантського павука, що тяглися в різні боки, мов безжалісні павутинні нитки. Ноги з хрускотом опускалися на землю, залишаючи на ній сліди смерті.
Голова істоти була жахливою: це був гарбузовий ліхтар, світло якого пробивалося крізь вирізані моторошні очі й зубасту усмішку. З нього також витиналися масивні оленячі роги, повністю оповиті густою павутиною, від якої линуло тихе дзижчання. Створіння застигло, вдивляючись прямо на Луїзу, його ліхтар голови моторошно світився і випускав жовтаве сяйво в тумані.
Раптом істота рвонула вперед. Луїза побігла, але з кожним кроком відчувала, як павукові ноги наздоганяють її, зачіпаючи одяг і збиваючи її з рівноваги. Коли відстань між нею і потворою стала ліченими сантиметрами, Луїза відчула на собі мертвий холод її подиху...
Вона прокинулася, скрикнувши, а в кімнаті, наповненій тихими тінями ночі, ще довго вловлювала відголос того кошмару.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI