Йому наснився дивний сон. Уві сні до нього прийшла прекрасна жінка, її голос був м'яким, а слова — теплими, як літній вітер. Вона сказала, що кохає його. Але коли він прокинувся, залишилися лише уривки спогадів — обірвані, немов мазки пензля на недописаному полотні.
Він не пам’ятав її обличчя, не міг згадати її очі, але одне знання пронизувало його свідомість: вона підійшла до нього з того боку, де світило сонце. Яскраве золоте світло засліпило його, і від жінки залишився лише тонкий, майже нереальний силует на тлі безмежного блакитного неба.
З того дня він більше не міг малювати як раніше. Усі його картини стали дивними, загадковими — створеними лише жовтим і блакитним, немов двома відтінками пам’яті. Десь на полотні можна було розгледіти витончений жіночий силует, іноді чіткий, іноді ледь вловимий. Але часто його роботи були настільки абстрактними, що навіть він сам не розумів, що на них зображено — лише відчував світло, що пробивається крізь фарби, і присутність тієї, що приходила у снах.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI