Вітаю всіх шанувальників поезії!
Сьогодні я вдруге долучаюся до ініціативи #fridaypoem, започаткованою @lilideleopolis. Цього разу хочу поділитися з вами віршем, який зрезонував в мені в контексті глибоких і болючих потрясінь початку цього тижня. Це вірш українського поета Євгена Плужника, жертви сталінського режиму, з його другої прижиттєвої поетичної збірки "Рання осінь" (1927).
Існує така думка, що сприймання поезії певного поета потребує специфічної відповідності. Так склалося, що після терористичних обстрілів Росією центру Києва "Три збірки" Євгена Плужника буквально самі лягли мені в руки. У понеділок я була вдома. Надвечір в будинку все ще не було світла, навколо стояла мертва тиша. Аби хоча б якось відновити в собі внутрішній баланс, я почала читати... Плужника. Чомусь саме на нього пав мій вибір. Можливо тому, що його збірка стояла на нижній книжковій полиці у вітальні. Не знаю, так склалося.
Поезія Плужника ритмічно відлунювала в моїй голові, синхронізуючись з моїми роздумами на той момент. Кожне слово на вагу думки. Суворий лаконізм авторського стилю. Маломовний, але багатозначний. Річ у тім, що в пропонованому вірші ви не знайдете патетичних емоцій, бо Євген Плужник — "поет фактів і життєвих спостережень". Але його поезія здатна настільки глибоко зазирнути у душу і змусити думати, що вже з перших рядків викликає дуже сильні переживання.
Що день — все глибшає свідомість,
Все ширший розмах у думок —
Та пристрасть тихшає... Натомість
Передосінній холодок
Чуття голубить...
Дивно чути,
Як відміняєшся ти сам,
Вотще силкуючись збагнути,
Де грань тим змінам і часам,
Що в них ті зміни!
Дико знати,
Що, й прохолонувши, чуття
В тобі залишать біль утрати —
Потребу прагнути життя!
Євген Плужник
Сам допис я вирішила проілюструвати чорно-білими фото. Бо трагічні події початку тижня різко знебарвлили жовтогарячі настрої золотої осені й настання бабиного літа, якому ми так всі раділи ще тиждень тому.
Але, погодьтеся, навіть у чорно-білих тонах природа на фото виглядає незворушно чарівною та поетичною. Бо як казав Євген Плужник: "Вчись у природи творчого спокою...".
Дякую за прочитання цього допису. І безмежно дякую у свято Покрови всім нашим захисникам і захисницям, які щодня, щогодини, щомиті мужньо боронять нашу землю. Бо лише завдяки кожному і кожній з них ми маємо змогу далі жити, творити, писати, читати і думати.