Привіт, друзі!
Трохи випала зі спільноти. Останні 4 дні, попри тривоги й ворожі ракетні обстріли, була занурена в події, що відбувалися в рамках нового книжкового фестивалю «Фундамент: історії про культуру» в Українському домі. Цього разу мала приємність бути не лише відвідувачкою, а й учасницею.
Із ностальгією пригадую, як уперше потрапила в Український дім на початку 2000-х на виставку скульптур періоду 20-х років ХХ століття самобутніх митців Олександра Архипенка та Альберто Джакометті. Я тоді ніяк не могла впродовж 2-ох годин полишити виставкову залу, бо була настільки вражена оригінальними творами мистецтва, які споглядала наживо. Відтоді відвідую всі мистецькі заходи, які проходять в Українському домі.
Чому я раптом про це згадала? Бо в рамках фестивалю «Фундамент», окрім книжкового ярмарку, проходили дві чудові виставки — «Універсальний журнал» (видання виходило друком в Україні у 20-х роках ХХ століття) та «Соломія Павличко».
На першій можна було на екрані погортати усі числа «УЖ».
На другій — побачити унікальні фото Соломії Павличко та почути її голос.
Якщо вже говорити про 20-ті минулого століття, то найбільш цікавою в рамках розмовних заходів особисто для мене стала дискусія, присвячена постаті видатної української художниці й дизайнерки Олександри Екстер. Хто читає чи принаймні переглядає мої дописи, міг зауважити в дописі «Чи любите ви синій колір?» фото з течкою книг, де найбільше в очі кидається синій корінець з написом "Олександра Екстер".
А на цьому фото, якщо добре придивитися, можна побачити у лівому кутку титульну обкладинку самої книги, представлену на полицях видавництва «Родовід». Можливо, я з часом зберуся з думками, і напишу окремий допис із серії «Знай наших!» про Олександру Екстер, більшість робіт якої досі зберігаються в російських архівах, попри те, що творчий спадок художниці належить нам.
Кілька штрихів про сам книжковий фестиваль на рівні його художнього рішення. Організатори доволі концептуально й цілісно підійшли до візуалізації його простору, який нагадував не традиційний ярмарок, а своєрідну бібліотеку. Єдина стилістика книжкових поличок і написів назв видавництв, ергономічність стендів тощо. Репрезентативним кольором-маркером фестивалю був помаранчевий, який «працював» на рівні деталей: від бейджів учасників до стяжних ременів на полицях видавничих стендів.
Головною темою фестивалю були історії про культуру. Як бачите, мені навіть пощастило купити тематичне видання: український переклад книги «Культура. Оповідь про нас, від наскельного живопису до музики кейпопу» відомого професора Гарвардського університету Мартіна Пухнера. Ще й обкладинка перегукується з колірною гамою фестивалю.
Не скажу, що на фестивалі було дуже людно, тим паче у вихідні. Після масованої вранішньої ракетної атаки у неділю більшість киян просто зосталися вдома, аби відпочити й зібрати себе до купи після напруженої безсонної ночі. Але навіть попри наші жорсткі реалії відвідувачів не бракувало. Це свідчить про те, що не зважаючи на війну питання культури для нас на часі. Бо для виживання й ідентифікації будь-якої нації її традиції та культура є визначальними. Це фундамент, на якому тримається усе інше. І ми не маємо права дати нашому запеклому ворогу його зруйнувати.
Дякую за візит.