Привіт всім, друзі.
Знаєте казку про дідову дочку та бабину дочку? Думаю, що кожен в дитинстві чув історію про те, як мачуха не любить чоловікову дитину та всіляко її ображає. Як і кожна казка, ця теж взяла свій початок із реального життя.
Я майже щодня стаю свідком подібного. Живе у нас родина: мама, тато та двоє дівчаток. Аделіні 8 років, Вероніці - 10. Вони прийомні. Це з’ясувалося не так давно, після того, як почали оформляти деякі документи. До цього ж, я дивувалася, як мати може любити одну дитину і постійно «гаркати» на іншу?
Hello everyone, friends.
Do you know the fairy tale about the grandfather's daughter and the grandmother's daughter? I think that everyone in childhood heard a story about how a stepmother does not love a man's child and insults her in every way. Like every fairy tale, this one also started from real life.
I witness this almost every day. A family lives here: mother, father and two girls. Adeline is 8 years old, Veronika is 10. They are adopted. This became clear not so long ago, after they began to draw up some documents. Before that, I wondered how a mother could love one child and constantly "snarl" at another?
Аделіна народилася 22 червня. В її прийомної матері день народження теж у цей день. Дівчинка дуже жвава, говірка, як коли аж занадто. Вона активна і шибутна, легко йде на контакт та постійно щось «щебече». Її любить мама. Вранці заплітає гарні зачіски, голубить, ласкаво звертається. Аделіні нічого не забороняють, тому вона трішки балувана і не слухняна, як всі діти в її віці, в принципі.
Вероніка народилася 23 вересня. Її прийомний тато народився 24 вересня. Зрозуміли? Дітей обирали за датами народження. Я можу і помилятися, але здається, що так і було. Дівчинка дуже тиха і слухняна. На будь-яке найпростіше зауваження, навіть не значне (типу прикрий двері, чи притиш звук на телефоні) вона реагує здригуванням та якимсь пригинанням. Таке наче ховає голову в плечі. Вероніка займається дистанційно. Дуже старається, заробити гарну оцінку, тому інколи звертається до мене та колег за допомогою у розв’язанні домашніх завдань. Все, щоб отримати від мами скупу похвалу. Вероніка допомагає пу чергуванні, завжди виконує доручення. Але її не любить мати, в крайньому разі так, як сестричку.
Батько дівчаток працює охоронником у другій області. Буває із сім’єю дуже рідко, тому не приділяє такої кількості уваги, якої потребують дити.
Мені дуже шкода Вероніку. Розумію, що в інтернаті було б на багато гірше, ніж у сім’ї. Але хочеться інколи запитати її прийомну матір: навіщо вона зважилася на такий серйозний крок – всиновлення двох дітей, коли душевного ресурсу вистачає лиш на одну? Колись я задам їй це питання, хоча підозрюю, що воно їй не сподобається.
Ось така реальна сумна історія про «бабину і дідову дочку» щодня розгортається на моїх очах.
Adelina was born on June 22. Her adoptive mother's birthday is also on this day. The girl is very lively, talkative, sometimes too much. She is active and lively, easily makes contact and constantly "chirps" something. Her mother loves her. In the morning, she braids beautiful hair, plays pigeons, and greets. Adelina is not prohibited from anything, so she is a little spoiled and not obedient, like all children her age, in principle.
Veronika was born on September 23. Her adoptive father was born on September 24. Got it? Children were chosen by their birth dates. I could be wrong, but it seems like it was. The girl is very quiet and obedient. She reacts to any simple remark, not even a significant one (such as close the door or turn down the sound on the phone) with a shudder and some kind of crouching. It's like he's burying his head in his shoulders. Veronika works remotely. He tries very hard to earn a good grade, so he sometimes turns to me and my colleagues for help in solving homework. All to get a stingy praise from mom. Veronika helps on duty, always completes assignments. But her mother does not like her, at least as much as her sister.
The girls' father works as a security guard in the second region. He is with his family very rarely, so he does not pay as much attention as the children need.
I feel very sorry for Veronica. I understand that it would be much worse in a boarding school than in a family. But sometimes I want to ask her adoptive mother: why did she decide to take such a serious step - adopting two children, when she only has enough mental resources for one? I'll ask her that question someday, though I suspect she won't like it.
Such a real sad story about "grandmother and grandfather's daughter" is unfolding before my eyes every day.
