Дуже важко мені писати ці слова, але водночас я хочу це зробити. Я боюсь бути різкою... необ'єктивною чи несправедливою. Але з іншого боку таки час перестати боятися.
З початку війни я багато часу проводжу у Facebook, щоб бачити звістки від друзів і знайомих. А ще можна бачити, що робиться у моєму рідному місті і кому потрібна допомога.
Чимало українців змушені були покинути свої домівки і переїхати чи у західні області країни чи за кордон.
Часто бачу у мережах пости з закликами про те, що переселенцям у західноукраїнських містах варто розмовляти українською. Хоча б трішки. Я не можу назвати ті дописи агресивними, але під ними утворюються великі срачі. Захисники російської мови оперують давніми і новими аргументами: "не сваріть між собою людей", "нас захищають російськомовні воїни", "главноє чтоб чєловєк бил хорошим", "вони втекли з-під обстрілів і їм зараз не до того", "питання мови зараз не на часі".
А, і ще у таких дискусіях можна почитати про те, що україномовні чоловіки-західняки повтікали в Польщу; що львів'яни страшенно підняли ціни на квартири...
Почну з кінця. Так, чоловіки які просто кудись втекли і ховаються — це фігово. І таких втікачів, на жаль, є багато з різних регіонів. Але є і багато героїв, що навпаки повернулись з-за кордону, щоб захищати свою країну!!! Проте! Якщо чоловік (чи жінка) працює за кордоном або в Україні і постійно підтримує фінансово армію або збирає допомогу або ще якось служить у тилу — то хіта це є не погано? Це його вклад, бо не кожен вміє і може воювати.
Тисячі львів'ян волонтерять і помагають у цій війні, вони дійсно важко працюють. І це добре. Але всюди є покидьки, у кожному народі і в кожній країні на всій планеті Земля. І ті, які підвищили вдвічі оренду за житло або деруть втридорога за таксі або підвищують ціни за продукти без крайньої необхідності — це гівнюки. Де б вони не жили і якою мовою б не розмовляли. Хами і мародери є всюди.
Але про них не згадає історія, ми будемо згадувати наших захисників, а також усіх невинно вбитих мирних жителів!
Так само і біженці є різні; переважна більшість це люди, які постраждали! Це є наші прості, щирі і добрі брати-українці, які просто виросли в інших умовах і розмовляють російською. Проте є і "біженці", що приїхали сюди і качають права та розважаються. Їх мало, але через них псується враження про інших. Тому не можна ні про кого казати категорично!!!
Більшість українців зараз є дружні, толерантні і єдині! Срачі найбільш вигідні хіба нашим ворогам.
Тепер повертаюсь до української мови. Я тут все життя прожила у тепличних умовах. Мене не принижували і не ображали за мою мову, я вільно нею розмовляю, я чую її у громадських та навчальних закладах, на творчих вечорах і нарадах. Це моя стихія. Але коли я, наприклад, їду на відпочинок в Одесу чи Миколаїв, то наперед морально готую себе, що середовище буде іншомовним, але також зазвичай толерантним до мене.
А от коли Львів стає майже повністю російськомовним, то хоч-не-хоч у голові виникає когнітивний дисонанс та нерозуміння. Не тому, що я погана чи переселенці погані. А тому що картинка світу інша стає.
Моє покоління (народжені у 80х-90-х) було цілком толерантне до російської мови. Ми дивилися фільми, читати книжки, ми слухали рускій рок (ну може дехто і попсу:), ми грали та співали ці пісні на гітарах. Тобто ми були цілком відкриті до цієї культури.
Я знаю, що є інші регіони, де у містах люди в основному розмовляють російською. Так склалось, історичних причин купа, можна писати про це окрему статтю.
І адекватні львів'яни з розумінням ставляться до цієї ситуації. Ми розуміємо, що людям важко вийти з зони комфорту... Змінити свій світ, до якого звикли.
Проте на даному етапі розвитку нашої держави українська мова — це є щит. Не фізичний, а духовний. Він захищає від русского мира. Який вкотре показав себе за останні три тижні війни.
Я хочу звернутися до наших російськомовних громадян, які вимушено переїхали у західноукраїнські міста.
Хтось із вас пізніше зможе повернутися у рідний дім, а хтось його втратив. Це дуже велика трагедія, коли з лиця землі зникають міста, будинки, коли людина взагалі не знає, що її чекає за кілька годин, за кілька днів... Я не можу цього уявити, бо це можна хіба що пережити. Це так як ситий не може до кінця зрозуміти голодного, доки не побуває на його місці...
Можливо ви встигли втекти від війни у перші дні. А можливо опинилися в заручниках ворогів, під обстрілами у безкінечній тривозі. У кожного своя ситуація і перше "завдання" постраждалих це відпочити, відновити фізичні та психологічні сили, відчути себе у відносній безпеці.
Але саме тепер у цей жахливий, але героїчний час ви можете спробувати "подружитися" з українською мовою. Мені здається, не потрібно нічого робити різко і себе змушувати. Ви можете розпочати з невеликих фраз у простих побутових ситуаціях. Я впевнена, що кожен зможе передати за проїзд, купити продукти в магазині, зробити замовлення в кафе українською.
Для мене і для інших місцевих жителів — це завжди свято і позитивний настрій. Суржик мені в сто раз приємніший, ніж чиста російська. Отакий парадокс. А ще можна писати повідомлення українською у ваших соцмережах, адже це простіше ніж розмовляти (є час сформувати думку).
У багатьох містах відкрились безкоштовні курси розмовної української для переселенців... А ще є цікаві матеріали в інтернеті (https://emova.language-ua.online/) або книга Антона Мухарського і Єлизавети Бєльської "Як перейти на українську". Мені, до речі, захотілося прочитати цю книгу.
Я знаю, що після 2014 багато хто перейшов на українську і, скажімо, у Facebook можна почитати про їхній досвід і поради. Розумію, що старшому поколінню, яке родом з СРСР, важко це дається. Але ви можете морально підтримувати своїх дітей чи онуків у вивченні української, навіть якщо це відбуватиметься поряд з російською. Щоб вони мали змогу обирати! Загляньте у своє минуле... У свій рід, прислухайтеся до голосу предків. Може ваші бабусі і дідусі у селах досі розмовляють українською, а ви змінили мову через життя в місті? Через приниження українців і насильну русифікацію? А може ситуація інша і ваші предки сюди були переселені з Росії. Це частина історії України і вашої особистої історії. Але це не означає, що ви не можете розмовляти українською.
У мене є такі друзі, які мають різне етнічне коріння. Але я дякую Богу, бо всі вони є культурні, освічені, інтелігентні люди. Не забуваючи свою рідну російську, вони також добре володіють державною мовою. І це нормально. Мене дуже підтримує їх приклад!
Будь ласка, просто давайте будемо усі пам'ятати, що мова має значення (якщо її прицільно нищили вороги впродовж 300 років). Просто дайте шанс нашому юному поколінню знати і вивчати українську, не зневажайте і не насміхайтеся, відкрийте їй двері свого серця.
Я не вмію підібрати слів, бо завжди важко писати про те чи про тих, що сильно любиш. Я взагалі ніколи би про це не писала, якби не війна.
Українська мова — на часі. А якщо не на часі, то підкажіть у коментарях, коли?
P.S. Продовження буде. Ось це все я адресую українцям, тому не роблю перекладу. Для іноземних читачів напишу окремий допис на цю ж тему:)))