Чи бувають в когось з вас зараз моменти, коли щось викликає такий собі маленький СТОП - і світ зупинився? А ти так стоїш і ніби ловиш себе на думці, що геть ні про що не думаєш, наче тепле провалля поглинуло, і летиш так собі, вільний, чомусь знаючи що ти в безпеці... Дуже цікаві відчуття. Можливо, в кожного свої, але у мене сьогодні такий стан секундної невагомості викликав запах свіжої скошеної цьогорічної трави.
Do any of you now have moments when something causes such a small STOP - and the world has stopped? And you stand like that and catch yourself thinking that you don't think about anything at all, as if a warm abyss has swallowed you, and you fly like that, free, for some reason knowing that you are safe ... Very interesting feelings. Maybe everyone has their own, but today I have such a state of second weightlessness caused the smell of fresh cut grass.
Неначе вдихаєш росу, яка краплинками лишилась на траві. І я таки зловила себе на думці, що зупинилась на хвильку і закрила очі, і десь думками в хвойному ранковому лісі, в якому наче в казці - чуєш шурхіт павучка, який плете павутину. Через такі секунди невагомості я таки спізнилась на автобус. Весь день пішов шкереберть, робота виснажила настільки, що я, грюкнувши дверима, не витримала і просто забралась геть. Бо інколи людський егоїзм зводить з розуму і не хочеться копатись у ньому, хоч і мусиш, бо тобі за це платять. Та сьогодні я не змогла. І тільки після теплого чаю з м'ятою, я згадала як секунди невагомості та тиші полонили мене, і так захотілось знову і знову поринати в такий спокій.
It is as if you are inhaling the dew that has remained in drops on the grass. And I caught myself thinking that I stopped for a moment and closed my eyes, and somewhere in the thoughts in the coniferous morning forest, where, as in a fairy tale, you hear the rustle of a spider weaving a web. After such seconds of weightlessness, I was late for the bus. The whole day went awry, the work was so exhausting that I slammed the door, couldn't stand it and just walked away. Because sometimes human selfishness drives you crazy and you don't want to dig into it, even though you have to, because you get paid for it. But today I could not. And only after a warm mint tea, I remembered how the seconds of weightlessness and silence captivated me, and so I wanted to plunge into such peace again and again.
