Дивлячись на малюнки дітей, які прикрашають нашу центральну частину міста, згадала які ми малюнки малювали в дитинстві.
Була любов до батьківщини, висвітлювали народні звичаї але не було жодного малюнка з підтекстом: " Допоможіть ми хочемо жити в своїй рідній домівці під назвою Україна".
Наші діти зараз живуть в страшній комп'ютерній грі чи в якомусь фільмі жахів. При інших обставинах ми б обов'язково забороняли грати чи дивитися. На жаль їм зараз приходиться жити в таких реаліях і шансу перезагрузити гру і почати все с початку немає.
Гадаю коли наші діти подорослішають, ще будуть довго згадувати події їхнього дитинства, як вони через малюнки намагалися докричатися до дорослих з одним проханням. Припиніть цю війну!