За період, відколи ми прокинулись у іншій реальності, за 9 днів повномасштабної війни, з України виїхало більше 1 мільйона біженців. Україна - велика країна, і біженці, які схопили свої чемодани та після перших страшних звуків за вікном вже стояли у багатокілометровому заторі на кордон із Польщею, виїжджали із своїх затишних домівок, до яких ще не дісталася війна. А деякі люди до останнього залишалися в своїх будинках, навіть коли орда прийшла під їх вікна, або прилетів снаряд і зруйнував їх home sweet home.
Мене, як маму трьох дітей, хвилює питання їх безпеки та життя, без цього ніяк. Але я також бачу віяння і трохи відбиваюсь від нього "чого ти не поїхала, чого не евакуюєшся". Чому я цього не зробила одразу, не зробила через кілька днів і не зробила зараз? Тому що для мене і моєї сім'ї речі мають значення. Речі - це не лише матеріальна складова, яка оточує мене в моєму домі. Речі - це моя Україна, яка оточує мене з усіх сторін сотнями кілометрів, які я люблю. Це люди, які зараз відчайдушно допомагають військовим, територіальна оборона, яка 24/7 патрулює кожен закуток навколишніх вулиць, оберігаючи спокій мешканців. Це згуртованість українців, які везуть їжу і ліки за просто так людям, які опинилися в безвихідній ситуації. Це люди, які діляться своїми ліками, бо аптеки закриті, або в них вже вимели все, що було. Скільки всього можна написати, що тримає тут, на своїй землі!
In the period since we woke up to a different reality, in the 9 days of full-scale war, more than 1 million refugees have left Ukraine. Ukraine is a big country, and refugees who grabbed their suitcases and, after the first terrible sounds outside the window, were already standing in a multi-kilometer traffic jam on the border with Poland, left their cozy homes, which have not yet reached the war. And some people stayed in their homes until the last minute, even when the horde came under their windows, or a shell flew in and destroyed their home sweet home.
As a mother of three, I am concerned about their safety and life, without it. But I also see the wind and a little reflect on it "why you did not go, what you do not evacuate." Why didn't I do it right away, didn't do it in a few days, and didn't do it now? Because for me and my family, things matter. Things are not just the material component that surrounds me in my home. Things are my Ukraine, which surrounds me on all sides for hundreds of kilometers, which I love. These are the people who are now desperately helping the military, the territorial defense, which patrols every nook and cranny of the surrounding streets 24/7, keeping the residents calm. This is the unity of Ukrainians who carry food and medicine just like that to people who find themselves in a hopeless situation. These are people who share their medicines because the pharmacies are closed or they have already washed away everything that was there. How much you can write that keeps here on your land!
В першу чергу, дім (квартира), яку ти облаштовуєш роками, працюєш над її зручністю, сучасністю, затишком, вибудовуєш в ній кожен сантиметр для своєї сім'ї. Тут кожна книжка - цінна, тут кожна дитяча іграшка - важлива. Коли ми з дітьми зібрали одну невелику тривожну валізу, я вмістила туди мінімум одягу і необхідних речей для життя. Тобто по суті - нічого не вмістила. Але коли я глянула на дитячі іграшки у них на ліжках... Я зрозуміла, що я не можу не взяти улюблені іграшки дітей. Для них кожен котик чи кенгуру, чи що там ще ми їм дарували в певні періоди життя - дуже важливі. Вони не хочуть залишати жодну. І як я можу їм заборонити їхні почуття? Взяли іграшки... Не всі, але частину, з іншими поки що вони продовжують спати зараз вдома.
First of all, the house (apartment) that you have been arranging for years, you are working on its convenience, modernity, comfort, you are building every inch of it for your family. Here every book is valuable, here every children's toy is important. When my children and I packed one small anxious suitcase, I put a minimum of clothes and necessities for life. That is, in fact - did not contain anything. But when I looked at the children's toys on their beds ... I realized that I can't help but take the children's favorite toys. For them, every cat or kangaroo, or whatever else we gave them at certain periods of life - is very important. They do not want to leave any. And how can I forbid them their feelings? Took toys ... Not all, but some, with others so far they continue to sleep now at home.
Речі, які залишаються вдома - це шматки життя. Навіть зошит, чи шкільний щоденник, чи малюнки, рослини, музичні інструменти - все це дім, який неможливо просто так кинути. Але є такі люди, які не прив'язуються ні до чого, і в принципі всі їхні речі не є для них важливими (знаю таких).
Things that stay at home are pieces of life. Even a notebook, or a school diary, or drawings, plants, musical instruments - all this is a house that can not be just thrown away. But there are people who are not attached to anything, and in principle, all their things are not important to them (I know such).
Ті, хто виїжджає за кордон (виїхав) стверджують, що це рішення дається їм важко. І так, люди поставили безпеку життя понад усе. В багатьох регіонах України зараз жахлива ситуація, і ті люди, які втратили житло через війну, звісно тепер будуть відбудовувати своє життя з чистого листка. Але поки є змога, поки дім, селище, місто - цілі, я буду залишатися вдома, зі своїми речами, сім'єю, зі своїми рідними вулицями і навіть повітрям, яке мене оточує.
Those who go abroad (left) claim that this decision is difficult for them. And yes, people put life safety first. In many regions of Ukraine, the situation is terrible, and those people who lost their homes due to the war will, of course, now rebuild their lives from scratch. But as long as there is an opportunity, as long as the house, the village, the city are whole, I will stay at home, with my things, my family, my native streets and even the air that surrounds me.
Сьогодні мій старший син сказав, що не хоче їхати. Ми проходимо всю цю війну разом. Ми загартовуємось і переживаємо всі події, пропускаючи їх через себе. Я тільки дуже сподіваюсь, що скоро Україна переможе, і ми збережемо свій дім. Чи боюсь я залишатись? Звісно боюсь, але я також розумію, що "від долі не втечеш", трапитись може будь де будь що. Віримо в краще 💛💙
Today my eldest son said he didn't want to go. We are going through this whole war together. We harden and experience all events, passing them through ourselves. I just really hope that Ukraine will win soon and we will keep our home. Am I afraid to stay? Of course I'm afraid, but I also understand that "you can't run away from fate", anything can happen anywhere. We believe in the best 💛💙
Фото з сімейного архіву.
Photo from the family archive.
