Всім привіт друзі, сьогодні мій день був вже не таким сумним, бо інакше можна з'їхати з глузду. Я трохи веселіша вже. Після того як мій чоловік поїхав по справам країни(ну не хочу я писати це слово з п'яти літер), я дуже ревіла. Сиділа на кухні, скляними очима шила ікони і слухала серіали. Про що вони ті фільми, хто його знає, для мене головним було щоб в хаті хтось розмовляв, нехай навіть актори з екрану. Слухала і не чула.
Закрилася в квартирі, в собі, сховалася від всього світу, але тільки не від важких думок. А сьогодні мені подзвонила подруга Ольга, гукала вийти на вулицю, відволіктися. Я б з радістю знайшла б причину і не вийшла, але подруга вагітна. Вагітним відмовляти то гріх! І ми пішли пити каву і розважати себе від страху.
Зайшли в кав'ярню, а там так стало незвично. Я знаю володаря цієї кав'ярні, він перед війною її відкрив. Дизайн там був все у стилі ретро, старі фотоапарати, телефони, таблички і таке собі все у ретро красоті. А зараз господар кав'ярні на передовій і його не видно, проте сам дизайн приміщення дуже змінився. Мені стало аж страшно, величезні кулі, звісно вже використані, всілякі каски, не кав'ярня, а маленький музей української війни.
І там навіть знаходитись цікаво, бо одне діло читати новини і бачити фотографії, друге діло, коли ти бачиш на власні очі всі ці патрони, тримаєш їх у руках. У них холодний запах смерті, я якось так подумала. А біля самої кав'ярні наший прапор з автографами і побажаннями. Але це ще не все. На деревині висить бронежилет російського АСВАБАДІТЄЛЯ. Моторошно, дуже моторошно, але цікаво. Це все справжнє, це все історія України, героїзм наших хлопців. Як подумаю, що десь там і мій.... Що йому випаде на долю, тільки бог знає, адже він не служив, навіть автомат у руках не держав ніколи. Мабуть спершу буде навчання чи як. Переживаю дуже.
Коротше ми з моєю подругою весь день ходили по вулицях розмовляли. Вона подарувала мені незвичні монети з символікою війни в Україні, що мені з цими монетами робити, не знаю. Я не нумізмат. Проте знаю тут одного автора, @trumpman, дивіться що у мене є.
Чоловік подруги був з початку війни мобілізований, то вона мені багато чого розповідала. І заспокоювала і настраювала що треба бути готовій до всього, але нехай все буде добре. Бережи всіх вас Бог, хлопці і дівчата, війна ця кончена колись та й має закінчитись.
________💙💛________
Hello friends, today my day was not so sad, because otherwise you can go crazy. I'm a little more cheerful now. After my husband went on business (well, I don't want to write this word with five letters), I cried a lot. She sat in the kitchen, sewed icons with glassy eyes and listened to TV series. Who knows what those films are about, for me the main thing was to have someone talking in the house, even actors from the screen. I listened and did not hear.
She closed herself in the apartment, in herself, hid from the whole world, but not from difficult thoughts. And today my friend Olga called me, calling me to go outside, to distract myself. I would gladly find a reason and not go out, but my friend is pregnant. It is a sin to refuse pregnant women! And we went to drink coffee and entertain ourselves from fear.
We went to the coffee shop, and there it became so unusual. I know the owner of this cafe, he opened it before the war. The design there was all in retro style, old cameras, telephones, signs and so on, everything in retro beauty. And now the owner of the coffee shop is on the front line and cannot be seen, but the design of the room itself has changed a lot. I was scared, huge bullets, of course already used, all kinds of helmets, not a coffee shop, but a small museum of the Ukrainian war.
And it's even interesting to be there, because it's one thing to read news and see photos, it's another thing when you see all these cartridges with your own eyes, hold them in your hands. They have the cold smell of death, I somehow thought so. And near the cafe itself is our flag with autographs and wishes. But that's not all. The bulletproof vest of the Russian ASVABADITEL hangs on the wood. Creepy, very creepy, but interesting. This is all real, this is all the history of Ukraine, the heroism of our boys. How can I think that somewhere there is mine.... What happened to him, only God knows, because he did not serve, he never even held a machine gun in his hands. Perhaps first there will be training or something. I am very worried.
In short, my friend and I spent the whole day walking the streets and talking. She gave me unusual coins with symbols of the war in Ukraine, I don't know what to do with these coins. I am not a numismatist. However, I know one author here, @trumpman, see what I have.
My friend's husband was mobilized from the beginning of the war, so she told me a lot. And she reassured and encouraged me that I should be ready for everything, but let everything be fine. God bless you all, boys and girls, this war is over and must be.