У мене кидали бомби, розриваючи
Змучене серце на шматки.
Мені було не до пекла чи раю,
Лише біль, що ніхто не подав руки…
І якщо щастям ви всередині іскриться,
То вам корисний буде цей вірш.
Про щастя розповісти не поспішайте.
Вам не вибачать, що ви щасливіші за їх…
А якщо вас жорстоко оббрехали,
Образили, штовхнули в спину, в бруд,
Ви посміхайтеся, щоб вони не знали,
Що можна плакати серцем, вголос сміючись.
Ви зустріли кохання, душа пурхає,
А серце знову вірить у дива?
Мовчіть! Нехай ніхто про неї не знає.
Вам не вибачать, що світяться очі.
А якщо в житті знову біда і струс,
У душі пожежа та думки боляче б'ють,
Мовчіть ... Не знімайте щастя маску,
Інакше вас свідомо доб'ють.
Я пробувала жити завжди відкрито,
Як на аркуші зрозумілим шрифтом стих…
Тепер останньою краплею вбито…
Мені не пробачили… Я вибачила їх…