Трохи менше ніж через місяць виповниться 300 років з дня народження Григорія Савовича Сковороди, а тому для п'ятничних дописів про поезію в підтримку ініціативи @lilideleopolis, я вирішив протягом кожної п'ятниці публікувати вірші цієї видатної людини.
В город не піду багатий — на полях я буду жить,
Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Бо міста хоча й високі, в море розпачу штовхнуть,
А ворота і широкі у неволю заведуть.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Ні, не хочу їздить в море задля золотих одеж,
Бо вони ховають горе, сум і страх, журу без меж.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Йти гидую з барабаном завойовувать міста,
Чи лякати пишним саном, щоб хилилась дрібнота.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Дух мій і наук не хоче, окрім розуму свого,
Крім Христа святих пророчень — раю чистого мого
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
І нічого не бажаю, окрім хліба та води,
Вбогість я за друга маю — з нею ми давно свати.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Мій маєток прежаданий — спокій, воленька свята.
Окрім вічності, для мене лиш дорога ся свята.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
А коли до всього того гріх збороти до кінця,
То скажи тоді: якого ж треба прагнути вінця?
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Здрастуй, любий мій спокою! Ти навіки уже мій!
Добре бути нам з тобою: ти для мене, а я твій.
О, діброво! О свободо! Я в тобі почав мудріть.
І в тобі, моя природо, шлях свій хочу закінчить.
Григорій Сковорода, "В город не піду багатий – на полях я буду жить"
Я теж не полюбляю великі міста, не те щоб їх якось ненавиджу, чи щось таке. Просто нема якогось великого бажання бувати там. Навіть живучи у невеличкому містечку, в якому вісім тисяч населення, час від часу виникають думки у майбутньому оселитися в якій глушині. Не знаю настільки це буде реалістично, але не рідко такі думки відвідують мене. Столиця геть поруч біля мене, сів на маршрутку й вже через півтори години ти там. Але за останні три роки я там бував всього три рази.
Проте, я відвідав за ці ж три роки купу навколишніх сіл. Мені подобаються ці подорожі, в яких я по можливості уникаю великих доріг, та намагаюся прокладати маршрути полями та селами. А іноді, коли заблукаєш, то не рідко відкриваєш для себе цікаві місця, тому що навмисно ти б туди не поїхав, але так вийшло, і ось ти тут у цікавому і новому для себе місці. Та частіше це просто якась цікавість, яка викликана бажанням глянути куди веде ця дорога. Від того ловлю неймовірний кайф.
Мені не цікаво у містах, не знаю що там робити. Завжди у таких випадках згадую слова Олександра Кравченка "Тролейбуси, тролейбуси, квиточки, метро, якісь жетони - цього тут немає". Хочеться завжди мати відчуття простору, бути десь у дорозі. Захотів у ліс чи на річку, то десять хвилин й ти вже там. І не потрібно ніяких квиточків.
Я для себе самого давно вигадав слово «сковородувати» – блукати випадковими (нетуристичними) містами, селами й полями. Якщо комусь потрібен більш хіпстерський неймінг, можна казати slow travel. Письменник Джуліан Барнс розповідає про свої walking holidays – але воно й не обов’язково винятково ходити пішки.
...
Пам’ятаєте, може, як Джек Керуак мріяв, аби його країну заповнили люди з рюкзаками? Ну, а у нас навіть був Григорій Сковорода, нам сама історія веліла швендяти країною. То давайте сковородувати разом – але, звісно, кожен окремо.
Артем Чапай, "Давайте сковородувати"
