Eng|Ukr

[Foto] (from Euronews)

I often hear the opinion, popular even among the Ukrainians: "Our problems will disappear with Putin, if he dies, Russia will not threaten us." In fact, this is not the case, Russia has always considered Ukraine as its own province, but not as an independent state. Both in the days of tsarism and in the days of "democracy".

However, it is not necessary to go far back for 300-400 years, let's talk about the times after the collapse of the Soviet Union at the point when Ukraine gained its independence. I think this text will help not only Ukrainians, but also our foreign friends to better understand where and when the first bricks were laid in the plan of invasion and annexation of Ukrainian territories. This blog begins a series of posts in which I will analyze the main milestones of preparations for the scenario of 2013, and thus in 2022 - a full-fledged Russian invasion of Ukraine.

Act 1, the collapse of the USSR

On December 25, 1991, the Soviet Union has fallen apart. It should be noted that it included Ukraine and Russia as "republics". This disintegration led to some chaos. The central government in the newly created independent states was confused and demotivated, it did not have a clear strategy for the future. Leonid Kravchuk, a former communist, became a President of Ukraine. He got the country in a state of uncertainty with significant debts for energy that Russia supplied to us.

[Leonid Kravtchuk] (from ua.news)

In January 1992, the formation of the Armed Forces of Ukraine began, which was to be joined by the Black Sea Fleet: a complex of military equipment and military personnel under the command of Igor Kasatonov. The military had to take an oath of allegiance to the Ukrainian people and hand over all material and technical base to the Ukrainian president.

Trojan horse for Ukraine

However, the issue of the Black Sea Fleet has become a real Trojan horse for Ukraine, fertile ground for further conflicts with Russia. From the very declaration of Independence, the Commander-in-Chief of the Black Sea Fleet (hereinafter BSF) Kasatonov tried to get to Kravchuk for an audience. Then, at the very beginning, he was ready to immediately hand over the fleet to Ukraine and take the oath. But the President did not meet with him, because of personal hostility to Kasatonov. This should be discussed separately.

The fact is that Kasatonov was appointed commander-in-chief of the BSF by Boris Yeltsin in September 1991. Yes, formally it happened before the official collapse of the Soviet Union, but after the age-old coup that Yeltsin actually organized by organizing a tank safari in Moscow. That is, at that time, it was already clear that the Soviet Union is falling apart, and it was only a matter of specific arrangements for the procedure. So let's emphasize this fact: the President of the Russian Soviet Federative Socialist Republic appoints the Commander-in-Chief of the Fleet of the Ukrainian Soviet Socialist Republic by his decree without any authority. After all, the issues of the armed forces of the Soviet Union were to be dealt with only by the Secretary General of the USSR (at that time it was Mikhail Gorbachev, expelled as a result of the "August coup").

[Yeltsin on a tank] Reuters 1991

So, time was lost, and a few months later, Russia reminded Kravchuk of the BSF, and stated it is theirs. Moreover, Yeltsin wanted the BSF to belong to Russia together with the Crimean peninsula. The Ukrainian president wanted the opposite. But because the military did not take the oath of allegiance, the issue literally "hung in the air" and caused an open conflict between the two heads of the states.

Massandra agreements

The quintessence of the disputes over the BSF was the signing of the Massandra Accords between Russia and Ukraine. As a result, under pressure from Yeltsin and blackmail by gas debt (it reminds us something, doesn't it?), Kravchuk was forced to commit Ukraine to selling its part of the BSF and all its infrastructure to repay the debt.

The full text of the Massandra agreements was published in the government newspaper Golos Ukrainy on September 10, 1993.

The agreements did not mention the Crimean peninsula itself. But Russia, represented by Yeltsin and close high-ranking officials, has been actively pushing the issue. For example, Russian Vice President O. Rutskoy, on a provocative visit to Crimea, said: “Common sense dictates that Crimea becomes a part of Russia. Those who signed the 1954 decision had probably hangover or the sunstroke. ” This is his comment for Nezavisimaya Gazeta on April 7, 1992, which was on the front page.

So, as we can see, gas blackmail and the attempt to legalize the annexation of the territory of a sovereign state in the information space are not Putin's invention at all - this technique was already used by Boris Yeltsin 8 years earlier. And the Black Sea Fleet, the subject of the first political disputes since Ukraine's independence, has become an instrument of annexation of the Crimean peninsula 20 years later.

Нема Путіна – немає проблеми? Українські проблеми з Росією. Перший раунд

Я часто чую думку, популярну навіть серед українців: “наші проблеми зникнуть разом з Путіним, не стане його і Росія нам не загрожуватиме”. Насправді це не так, Росія завжди вважала Україну максимум власною губернією, але аж ніяк не самостійною державою. І за часів царизму і за часів “демократії”.

Втім, заглиблюватись аж так далеко, на 300-400 років не варто, давайте поговоримо про часи після розпаду Радянського Союзу на зламі епохи, коли Україна отримала незалежність. Гадаю цей текст допоможе не лише українцям, але й нашим закордонним друзям краще зрозуміти де й коли було закладено перші цеглини у план вторгнення та анексії територій. Цей блог розпочинає серію дописів, у яких ми розберемо основні віхи підготовки до сценарію 2013, а відтак і 2022 року – повноцінного вторгнення Росії в Україну.

Дія 1-ша, розпад СРСР

25 грудня 1991 розпався Радянський Союз. Слід зазначити що до його складу входили Україна та Росія як “республіки”. Цей розпад призвів до певного хаосу. Центральна влада у новостворених незалежних державах була розгублена і демотивована, не мала чіткої стратегії на майбутнє. Президентом України став Леонід Кравчук, колишній комуніст, представник так званої “партійної номенклатури”. Він отримав країну у стані невизначеності зі значними боргами за енергоносії, які постачала до нас Росія.

У січні 1992 року було розпочато формування Збройних Сил України до складу яких мав долучитись і Чорноморський флот: комплекс військової техніки та військового особового складу під командуванням Ігоря Касатонова. Військові повинні були скласти присягу на вірність українському народу та передати всю матеріально технічну базу чинному президенту.

Троянський кінь для України

Однак питання Чорноморського Флоту стало справжнім троянським конем для України, родючим грунтом для подальших конфліктів з Росією. З самого проголошення Незалежності головнокомандуючий Чорноморського Флоту (далі ЧФ) Касатонов намагався потрапити до Кравчука на аудієнцію. Тоді, на самому початку, він був готовий одразу передати флот Україні і скласти присягу. Але Президент з ним так і не зустрівся. Через особисту неприязнь до Касатонова. На цьому варто зупинитись окремо.

Річ у тім, що Касатонова, головнокомандуючим ЧФ призначив Борис Єльцин, у вересні 1991. Так, формально це відбулось ще до офіційного розпаду Союзу, але, вже після вікопомного путчу який Єльцин власне організував влаштувавши в Москві сафарі на танках. Тобто, на той момент, вже було зрозуміло, що Союз гарантовано розпадеться і мова була лише про конкретні домовленості стосовно процедури. Отже давайте наголосимо на цьому факті: президент Російської союзної республіки призначає своїм указом головнокомандувача флоту Української Республіки не маючи на це жодних повноважень. Адже питаннями збройних сил Радянського Союзу мав займатись лише генеральний секретар СРСР (на той момент це був Михайло Горбачов, відсторонений внаслідок “[серпневого путчу]

[Єльцин та Кравчук після підписання Масандрівських угод] ТАСС, 1991
(https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%83%D1%82%D1%87)”).

Отже, час було втрачено, і за кілька місяців після цього про ЧФ Кравчуку нагадала Росія, яка заявила на нього свої права. Причому Єльцин хотів щоб флот повністю відійшов до Росії разом із Кримським півостровом. Український президент хотів протилежного. Але, оскільки військові так і не склали присягу на вірність, питання буквально “повисло у повітрі” й стало причиною відкритого конфлікту між главами двох держав.

Масандрівські угоди

Квінтесенцією суперечок навколо Чорноморського Флоту стало підписання Масандрівських угод між Росією та Україною. В результаті Кравчук, під тиском Єльцина і шантажу газовим боргом (щось нам це нагадує, чи не так) був змушений взяти на себе та Україну зобов’язання продати свою частину ЧФ та всю його інфраструктуру для погашення заборгованості.

Повний текст масандрівських угод було опубліковано в урядовій газеті Голос України 10 вересня 1993 р.

Про сам півострів Крим в угодах не йшлося. Але Росія, у особі Єльцина та наближених високопосадовців активно “протискала” це питання. Наприклад, віце-президент РФ О. Руцькой, перебуваючи з провокативним візитом до Криму, заявив: “Здоровий глузд диктує, щоб Крим став частиною Росії. Ті, хто підписав рішення 1954 року, були, мабуть, з похмілля або після сонячного удару.”. Це його коментар для “Независимая газета” 7 квітня 1992, що потрапив на першу шпальту.

Отже, як бачимо, газовий шантаж та спроба легалізувати у інформаційному просторі анексію території суверенної держави це зовсім не вигадка Путіна – цей прийом був застосований за 8 років до нього Борисом Єльциним. А Чорноморський флот, предмет перших політичних суперечок з часів незалежності України, через 20 років стане інструментом анексії півострова Крим.