Привіт, друзі!
Мій допис знову присвячений ініціативі, започаткованій @lilideleopolis, яка мені надзвичайно подобається - #FridayPoem. Своїх віршів у мене нема, то ж ділюся тими, які зараз відгукуються в серці. А у серці зараз... ціла контраверсивно-вибухова суміш. Смуток, туга, радість... Чи можна сказати, що осінь - це про романтику? Сьогодні я скажу, що так.
Хто з українських поетів для вас асоціюється з романтикою? Не знаю, чи є у вашому списку Сосюра. 🙂 Але вважається, що в нього дуже багато інтимної лірики.
Ви знали, що він народився в Дебальцевому на Донеччині? Так, саме в тому Дебальцевому. А ще пішов добровольцем в ОУН, потрапив в полон, "був засуджений до розстрілу, але вижив". Пізніше вже був у Червоній армії, а ще пізніше в Комуністичній партії, звідки його то виключали і навіть засилали до психлікарні (радянська каральна медицина), то пробачали і поновлювали. Зрештою вважається, що йому пощастило померти своєю смертю в 67 років. Але сьогодні не будемо про смерть, бо зовсім скоро близька людина поїде на Схід... Тому я вибрала той вірш, де про Донеччину, про потяг, про розставання. І звичайно про любов. Ми "проходили" цей вірш у школі, але тоді він був для мене лише про любов, а згадка про сіру шинель і багнети то так, декорація, рима. Зараз я бачу в ньому набагато більше сенсу.
🩵
Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...
Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...
Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...
Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п'яна,
ти тулилась до серця мого...
Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...
Пам'ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.
Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...
Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет-
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.
Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.
Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать...
Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.
Так хочеться, щоб усі повернулись до своїх домівок, хто зі сходу, хто з заходу. І щоб було куди повертатись.
Мирного неба нам усім, і дякую, що читаєте!