Еріка любила вечірні пробіжки в парку. Тиша, що огортала дерева, і легка прохолода вечора стали для неї своєрідною терапією після насиченого дня. Коли решта міста готувалася до сну, вона виходила на доріжки, освітлені приглушеним світлом ліхтарів, і, немов одна з тіней, ковзала вздовж алей.
Хоча дехто боявся гуляти вечорами в парку, Еріка почувалася впевнено. З дитинства вона займалася бойовими мистецтвами, знайшовши в них джерело сили, витримки й внутрішньої рівноваги. Її тіло було загартоване, рухи точні, а почуття безпеки було більше, ніж у більшості. Однак для Еріки біг був не лише способом зміцнити тіло — це був її шлях до душевного спокою. Щоразу, долаючи крок за кроком, вона відпускала думки, звільнялася від тривог і напруги, що накопичувалися протягом дня.
Вечірній парк — це була її територія, її маленький світ тиші та спокою, де вона могла зупинитися, видихнути, подивитися на нічне небо крізь переплетені гілки. Біг подарував їй гармонію і нагадав, що фізична сила й спокій душі тісно пов'язані між собою.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI