Під місячним сяйвом океан шепоче свої вічні таємниці мрійниці, яка щоночі приходить на його берег. Вона – уособлення тихої елегантності: її довге кучеряве руде волосся танцює у ритмі вітру, освітлене сріблястим світлом місяця. Загорнута в теплий светр, вона сидить на прохолодному піску, а її джинсові шорти злегка торкаються землі.
Вона приходить сюди не заради самотності, а заради зв’язку, притягувана невидимою ниткою до безмежного простору моря. Це її святилище, де ритмічні хвилі відлунюють удари її серця. Вона чекає – не у відчаї, а в тихій, непохитній надії. Можливо, вона чекає на когось, кого колись любила, хто обіцяв повернутися, коли доля стане сприятливою. А може, вона чекає відповіді від всесвіту, яку тільки океан здатний їй подарувати.
Щоночі вона вдивляється в обрій, наче там прихований силует її мрій. Океан – її довірений друг, його нескінченні хвилі відображають її невисловлені думки. І хоча ночі довгі, а її очікування лишається без відповіді, вона знаходить розраду в загадковості глибини, її серце прив’язане до можливості, що одного разу те, чого вона чекає, нарешті прийде.
А доти вона залишатиметься – загадкова постать на межі суші й моря, вплітаючи свою мовчазну історію у вічну пісню океану.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI