У глибині темного лісу, де тиша переплітається з шепотом старих дерев, жила Маруша — чарівниця, про яку ходило безліч переказів. Її будинок, прихований серед густих гілок і вічного мороку, здавався частиною самого лісу. Марушу знали як ту, хто бореться з нечистю, і це завжди викликало водночас страх і вдячність серед людей.
Головною її зброєю був стародавній рунний кинджал, викований з металу, знайденого в серці зірки, що впала. Леза вкривали таємничі символи, що пульсували м’яким сріблястим світлом, коли поруч була нечиста сила. За переказами, цей кинджал був єдиною зброєю, здатною назавжди знищити створінь ночі, тому Маруша носила його завжди при собі, немов частину власної душі.
Її супутником був німий чорний кіт, якого люди називали Тінню. Він пересувався настільки безшумно, що навіть сухе листя не шурхотіло під його лапами. Кажуть, він колись врятував Марушу від неминучої загибелі, і з того часу вони були нерозлучні. Тінь бачив те, що залишалося прихованим від людських очей, і завжди попереджав її про небезпеку.
Ночами їх часто бачили біля покинутих хуторів, у глибоких ущелинах і навіть поблизу кладовищ — скрізь, де оселялися створіння темряви. Маруша й Тінь полювали без страху. Коли рунний кинджал спалахував яскравим світлом, це означало, що ніч втрачала одного зі своїх монстрів.
Люди не наважувалися підходити до неї, але залишали біля меж лісу маленькі дари: кошики з ягодами, свічки, амулети, сплетені з трав. Так вони дякували чарівниці, яка оберігала їхній спокій, не вимагаючи нічого взамін.
