У невеликому містечку, огорнутому туманом, легенда про Жінку-Сову була такою ж старою, як і самі пагорби. Говорили, що вона з’являлася, коли таємниці ставали занадто важкими, щоб їх приховувати. Її обличчя приховувала маска з пір’я, яка мерехтіла у місячному світлі, а пронизливий погляд, що виглядав з-під пір’я, міг розкрити найтемніші брехні.
Детектив Еліас завжди відмахувався від цих історій, вважаючи їх вигадками. Але коли безслідно зник відомий історик, професор Кормак, залишивши лише загадкову записку — «Сова бачить усе» — Еліас опинився на межі між легендою та реальністю.
Розслідуючи справу, він натрапив на старовинні манускрипти в забороненому архіві бібліотеки. У них раз за разом з’являвся символ сови в польоті, поруч із ім’ям Елара Вейн. Міські записи стверджували, що Елара зникла понад століття тому, але шепіт старожилів натякав, що вона все ще тут, під дією прокляття, щоб захищати невинних і карати винних.
Одного вечора, поринувши у нотатки професора, Еліас почув м’який шурхіт пір’я. Він різко обернувся — і застиг. Перед ним стояла вона: вогняне руде волосся спадало мов корона, а маска з пір’я сяяла в м’якому світлі.
— Ти шукаєш відповіді, — промовила вона низьким мелодійним голосом, що наче лунав не лише тут, а й усередині нього.
— Хто ти? — запитав Еліас, намагаючись приховати тремтіння в голосі.
— Я — хранителька правди, — відповіла вона. — І професор шукав те, чого не мав права торкатися.
Еліас намагався дізнатися більше, але вона лише простягнула йому перо, золотисте на кінці.
— Відповідь там, де тіні зустрічаються зі зірками.
Вона зникла так само раптово, як і з’явилася, залишивши за собою лише ще більше питань.
Перо привело Еліаса до руїн старої обсерваторії на околиці містечка. Там він знайшов прихований журнал професора Кормака. У ньому історик детально описував свої плани використати священні артефакти містечка для власної вигоди. У записах також виявився моторошний зв’язок із Жінкою-Совою: вона була хранителькою містечка протягом століть, оберігаючи його секрети від жадібних рук.
Еліас зрозумів, що це не просто міф. Вона була силою правосуддя, мовчазною спостерігачкою у світі брехні. Справа закрилася, а журнал професора став єдиним доказом його зради, але Еліас знав, що ця історія ще не завершена.
Тієї ночі, дивлячись на пагорби, осяяні місячним світлом, він знову відчув її присутність — шепіт у вітрі, тінь серед дерев. Жінка-Сова все ще спостерігала, і Еліас не міг позбутися відчуття, що тепер її увага прикута до його власної правди.
