У глибині лісу, де сонячне світло проникає лише крізь густі крони дерев, живе лісова німфа – дух природи, втілений у жіночому образі. Її постать, ніжна і водночас дика, завжди оповита гірляндами з виноградної лози або квітковими вінками, що в’ються по її плечах і спадають до самої землі. Вона – сама суть природи, втілення її щедрості та таємничої краси. Її шкіра відливає ніжним зеленуватим відтінком, немов покрита світлом ранкової роси, а очі мерехтять золотом осіннього листя.
Кожен рух німфи – як подих вітру, що колише гілки дерев. Вона огортає своїм поглядом усе навколо, й дерева мовчазно схиляються перед нею, немов визнаючи її стародавню силу. Її голос – це пісня лісу, спів річки, що пробиває собі шлях між камінням, шепіт листя, що пестить землю.
З приходом весни її вбрання змінюється: вона одягає вінок з білих та блакитних квітів, а літо покриває її талію пліттям виноградної лози з важкими гронами. Восени вона стає королевою золотого листя, оповита дикими трояндами та ягодами, а зима перетворює її в загадкову тінь, вкриту гілками з мереживом інею.
Її обличчя ніжно світиться, коли вона простягає руку до заблукалого подорожнього, торкаючись його пальцями, наче запрошуючи розчинитися в спокої цього вічного лісу. Бо вона – сама природа, нескінченна, вільна і сильна, і кожен, хто торкнеться її світла, забирає із собою частинку її тиші та краси.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI