Цьогоріч вересень просто неймовірний: м'який, теплий, сонячний, затишний. Щодня усміхнений і без дощових схлипувань. Так і хочеться вхопити його сповна, стиснути в обіймах і не відпускати. А потім запхати добрячою жменею в кишеню наплічника, застібнувши блискавкою, аби зберігався там, як обгортка від улюбленої цукерки, якомога довше. Якби ви спитали мене, який він на смак, цей вересень, я відповіла б: «Як запашний гарбузовий пиріг з корицею».
Крокуючи зі школи дорогою до улюбленої піцерії, ми насолоджувалися вересневим полуднем на екваторі останнього тижня першого осіннього місяця, ховаючись у середмісті під розлогими кронами дерев від яскравих променів сонця.
Діставшись свого місця призначення, обрали столик на вулиці, бо в таку погоду хочеться втратити лік часу і просто розчинитися в оксамитовому повітрі.
Отримавши меню, були приємно вражені сезонною пропозицією: піца на гарбузовому кремі. Вирішили спробувати, і без зайвих роздумів зробили замовлення. Бо зараз так хочеться надати буденності особливого відчуття моменту затамованої святковості, радості.
Перебуваючи по інший бік нашої багатовимірної й непростої реальності, спраглий по-особливому запам'ятати дні, як цей, проведений разом із рідними. Закарбувати його у сторінки віртуального сімейного фотоальбому, який потім довго й неспішно розглядатимеш у власній пам'яті холодними зимовими вечорами, зігріваючись спогадами й ностальгічними настроями.
Ми не знаємо, яка холодна осінь та й зима нас чекають попереду. Чи буде в нас змога так проводити час і почуватися щасливими, як зараз. Але ми певні, що наші "внутрішні стіни" збережуть частку того тепла й любові, які ми зараз безмежно випромінюємо і віддаємо назовні, у Всесвіт. Хтозна, можливо у відповідь і Всесвіт відгукнеться приязно нам у потрібний момент.