Привіт, друзі!
Мелодія українського "Щедрика", яка стала справжнім символом Різдва, вже лунає звідусіль. І незабаром під її акомпанемент ми разом з усім цмвілізованим світом святкуватимемо найулюбленіше свято зимового циклу.
Так приємно було дізнатися, що три дні тому з нагоди 105-річчя від дня першого виконання цього славнозвісного різдвяного хіта в Ужгороді (хорова капела диригента Олександра Кошиця відвідала місто в рамках свого світового турне у 1919 році) відкрили міні-скульптуру, присвячену автору "Щедрика" — видатному українському композитору, хоровому диригенту й педагогу Миколі Леонтовичу. Її автор — закарпатський скульптор Роман Мурник.
Заради цікавості я почала гуглити, чи є пам'ятники чи скульптури Миколі Леонтовичу у світі. Дарма сподівалася щось знайти. Бо дізналася, що навіть в Україні їх обмаль (загалом три пам'ятники: у Тульчині, у Немирові й релокований цьогоріч пам'ятник Леонтовичу із Покровська до Вінниці, а також бюст композитора на алеї видатних земляків у Вінниці). Ці міста пов'язані з життєвою й творчою біографією Миколи Леонтовича. І дивно, що ми досі не маємо ані скульптури, ані пам'ятника автору легендарного різдвяного гімну в Києві. Лише назву вулиці на його честь в центрі української столиці та й по всьому. Це попри те, що тут по-справжньому вирувала активна діяльність Миколи Леонтовича впродовж 1918-1920-х років і як композитора, і як педагога (насамперед у музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка), і як громадського діяча. Зрештою, саме в Києві відбулася прем'єра "Щедрика" 25 грудня 1916 року в стінах тодішнього Київського університету Святого Володимира (нині червоний корпус Київського Національного університету імені Тараса Шевченка).
Можливо колись, не надто прив'язуючись до знаменних дат, серію київських міні-скульптур від проєкту "Шукай!" поповнить і міні-скульптура, присвячена легендарному "Щедрику". Бо якщо вже є така міні-скульптура в Ужгороді, то гріх не мати її в Києві, де вперше й урочисто з нагоди Різдва прозвучав цей сакральний і відомий кожному в світі мотив.
Як-то кажуть, поживемо-побачимо.