Привіт всім, друзі.
Субота, то робота. Чомусь спадає на думка цей вираз, коли аналізую не лише сьогоднішній день, а й усі суботи до нього. Першого вихідного на тижні завжди купа справ, тим паче в травні. До хатнього прибирання, прання та готування додався садок та город.
Моя коліжанка в буквальному сенсі «присадила» мене на аудіо книги. Вона зараз живе одна, тому щоб не чути пронизливої тиші самотності, вмикає на телефоні запис та займається буденними справами під ритмічне читання. Я теж спробувала. Тепер не можу обійтися без постійного голосу з кишені (там ношу телефон), який занурює мене у чарівну атмосферу літератури.
Слухаю різне: класиків, сучасників, романи та повісті, навіть радіовистави. Під чужу розповідь і справи лаштуються швидше та веселіше. Сьогодні, пораючись у дворі, обробляючи рослини від шкідників, закінчила прослуховування «Село не люди» Люко Дашвара. Сподобалося, хоча на початку хотіла облишити, бо здалося все якимось манірним та принизливим. Селяни описуються там якимось нікчемними. Аж потім, ближче до розв’язки історії, я зрозуміла задумку авторки.
Сила в корінні, яке дає живильні соки. Воно лежить глибоко в землі, без світла та яскравих тонів. Його найпотужніше розгалуження сягає самої темної чорноти з глини та бруду. Та завдяки його силі та здатності всмоктувати все із, здавалося б, абсолютно непридатного та непривабливого середовища, живе і квітне верхівка. Так і з селом та його людьми, яких не можна не поважати та не захоплюватися ними. Вони є корінням нашої нації, саме в найглибших хуторцях ще бережеться дух древніх традицій, віра в силу природи та особлива любов до ближніх своїх.
Аналізую себе і розумію, що чим старша стаю тим більше прив’язуюся до землі, тим більше починаю згадувати бабусю, яка вчила життєвій мудрості, а я в юності крутила кирпу, мовляв не розуміє вона нічого. В душі з’являється відчуття, що я не одинока, коли повертаюся до своєї малої батьківщини.
Такі ліричні роздуми оповивають мене майже весь день. Не знаю, чи причиною тому є прослухана аудіо книга, чи просто настрій, але від таких думок стає якось рівно та гладко на душі.