Привіт. В перші тижні війни я, мабуть як і багато моїх співвітчизників, відчувати провину.
Hello. In the first weeks of the war, I, like many of my compatriots, probably felt guilty.
Особисто в мене це був цілий марафон: відмова від манікюрних послуг (бо як можна думати про нігтики, коли наші люди втратили домівки?), заборона купляти собі нові речі (не все одно у що одягнена, якщо евакуйовані люди потребують необхідного і радіють навіть гуманітарці), економія на їжі (як може пролізти в горло смаколик, коли діти в окупованих містах і селах голодують?). А ще всепоглинаюче почуття провини за те, що я фізично не страждаю. Так, саме за це! В нашому регіоні не чутно вибухів, вистачає всього, ми живі та у відносній безпеці. І на фоні цього, я не знала куди себе подіти, як бути по максимуму корисною, як допомогти тим, хто потребує, щоб не виглядати у своїх же очах боягузкою та “тиловим щуром”.
Personally, it was a whole marathon for me: refusal of manicure services (because how can you think about nails when our people lost their homes?), A ban on buying new things (it doesn't matter what she's wearing, if evacuees need what they need and even the humanities are happy ), saving on food (how can a delicacy get into your throat when children in the occupied cities and villages are starving?). And an all-consuming sense of guilt for not suffering physically. Yes, that's right! There are no explosions in our region, everything is enough, we are alive and relatively safe. And against this background, I did not know where to go, how to be as useful as possible, how to help those in need, so as not to look in their own eyes a coward and a "rear rat."
З часом мене “попустило”. Адже провина це почуття, яке виникає на фоні якихось бурхливих, навіть вражаючих, емоцій. Психіка була не підготована до постійного перенапруження, яке принесла війна. Я багато плакала, в основному через несправедливість, яку чинять до України орки та через жалість до військових, цивільних та всіх, хто гине через розв’язану війну. Як наслідок, на постійні атаки таких руйнівних емоцій, мене аж до землі пригинала постійна провина.
А взагалі то, такий стан – це нормально. Не відчувати провину – це психопатологія. Росіяни та їх керівництво заперечують свої геноцидні дії по відношенню до нас, не відчувають жодної вини за скоєні злочини. Таким чином, можна зробити висновок, що ця нація реально хвора. Вона має психологічну патологію, причому досить глибоку, яку навряд чи можна вилікувати.
Over time, I was "let go." After all, guilt is a feeling that arises against the background of some stormy, even impressive, emotions. The psyche was not prepared for the constant strain of war. I cried a lot, mainly because of the injustice done to Ukraine by the orcs and out of pity for the military, civilians and all those who die in the war. As a result, the constant attacks of such destructive emotions, I was bent to the ground by constant guilt.
In general, this condition is normal. Not feeling guilty is a psychopathology. russians and their leadership deny their genocidal actions against us, do not feel any guilt for the crimes committed. Thus, we can conclude that this nation is really sick. She has a psychological pathology, and quite deep, which can hardly be cured.
Повернуся до свого емоційного стану.
Майже в кожної людини є свої методи боротьби з “черв’ячком”, який точить душу. Якщо по психологічному, то це копінг стратегії. Людина має здатність на самодопомогу, може пропрацювати свою провину. Комусь може допомогти так званий щоденник емоцій. Необхідно тільки щодня (можна і декілька разів на день) відверто описувати свій стан, свої думки. Повертаючись на тиждень чи декілька днів назад, можна “свіжим поглядом” оцінити пережиті емоції та проаналізувати причини їх виникнення.
I will return to my emotional state.
Almost everyone has their own methods of combating the "worm" that grinds the soul. If psychologically, it is a coping strategy. A person has the ability to self-help, can work out his guilt. The so-called emotion diary can help someone. It is only necessary to openly describe your condition, your thoughts every day (several times a day). Going back a week or a few days, you can "fresh look" to assess the emotions experienced and analyze the reasons for their occurrence.
Я ж особисто користуюся вправою “Стілець”. Для цього необхідно уявити свою провину, надавши їй фізичного тіла (людина, предмет, тварина, без різниці), уявити її очі та посадити навпроти себе на стілець (все в уяві). Потім, дивлячись в очі тому, що нафантазували, треба задавати питання: “Чому ти тут?”, “Що я зробила не так?” і тому подібне.
I personally use the "Chair" exercise. To do this, you need to imagine your guilt, giving her a physical body (man, object, animal, no difference), imagine her eyes and sit in front of a chair (all in the imagination). Then, looking into the eyes of those who fantasized, you have to ask, "Why are you here?", "What did I do wrong?" etc.
Наступним етапом вправи є обмін. Тобто, треба помінятися з провиною місцями і дати на свої ж запитання відповіді, але з її (провини) точки зору . Проробивши такі вправи ми самі для себе даємо відповіді на запитання, чому відбувається таке зі мною, в чому ми реально винні. Як результат, мозок знаходить компроміс між раціональністю та емоційним станом. І почуття провини, яке поглинає з середини, відпускає.
The next stage of the exercise is exchange. That is, you need to change places with guilt and give answers to your own questions, but from her (guilt) point of view. Having done such exercises, we answer for ourselves the question of why this is happening to me, what we are really guilty of. As a result, the brain finds a compromise between rationality and emotional state. And the guilt he absorbs from the inside lets go.
Це мій власний досвід. Можливо, комусь знадобиться для покращення свого емоційного стану та заспокоєння, то ж спробуйте.
Бажаю всім лише позитивних почуттів та внутрішнього спокою.
This is my own experience. Maybe someone will need to improve their emotional state and calm down, so try it.
I wish everyone only positive feelings and inner peace.
Світлина
