Привіт всім, друзі.
На тижні, що минає, пролунав останній дзвінок для школярів. Розпочалася гаряча пора для випускників, на яких попереду чекає мультипредметний тест та вступна кампанія. А я в перше себе впіймала на думці, що перестала відміряти періоди року по шкільному.
Для мене завжди рік розпочинався не 1 січня, а 1 вересня. Завершувався ж – початком літніх канікул. І так по колу. Чомусь згадала свої перші роки в якості педагога. На кінець навчального року була дуже втомлена, навіть виснажена. Коли згадувала про перший дзвоник, що наближається з кожним літнім днем, то аж в голові паморочилося. Звичайно ж, з кожним роком ставало легше, але відчуття поділу життя на навчання/канікули залишалося.
Hello everyone, friends.
Last week, the last bell rang for schoolchildren. The hot season has begun for graduates, who are waiting for the multi-subject test and the entrance campaign. And I first caught myself thinking that I stopped measuring the periods of the year according to the school year.
For me, the year always began not on January 1, but on September 1. It ended with the beginning of the summer vacation. And so in a circle. For some reason, she remembered her first years as a teacher. At the end of the school year, she was very tired, even exhausted. When she remembered the first bell, which comes closer with every summer day, she felt dizzy. Of course, every year it became easier, but the feeling of dividing life into studies/vacations remained.
Також, присутня ностальгія. Така, знаєте, по доброму сумна. Випустилися діти і я не можу перші декілька тижнів звикнути, що їх немає вже в закладі освіти. І якось дивно заходити до навчальної кімнати і бачити там інших учнів. Таке ж відчуття було, коли моя дитина закінчила зразу музичну школу, а потім ліцей. Втратилася причетність до цих закладів. З’явилася якась образа чи що, бо там буде хтось, але не ми. Це по дитячому, я знаю. Та не могла з собою нічого подіяти. Це ж бо такий етап у житті, цілі роки проведені у колі певних людей, зрозумілість щоденного шляху, яким курсує твоя дитина, обізнаність щодо кола її спілкування. Одним словом – безпека у своєму такому міні-світі, капсулі навчального часу.
Тепер ці всі емоції зникли. Без ностальгії дивлюся на школярів, які прямують на святкову лінійку та не пригнічуюся перед 1 вересня. Мабуть, причиною таких змін є ще й те, що в мене вже немає дитини-школярки, в навчання якої треба втрутитися, дати настанову, перевірити, проконтролювати. Тобто, пройти курс середньої школи по новому колу. Студенство, то зовсім інше. У тому освітньому процесі я безсила, чому несказанно рада, якщо бути чесною. Дякувати вчителям, а може і власній наполегливості, дитина засвоїла основну компетентність – вона навчилася вчитися, що ой як важливо, особливо в нинішній ситуації.
Не знаю, чи інші люди копирсаються у своїх відчуттях, як іноді роблю я. Та в мене виходить це мимовільно. Інколи ця процедура навіть приносить користь.
Also, there is nostalgia. Such, you know, sad in a good way. The children have graduated and I cannot get used to the fact that they are no longer at the educational institution for the first few weeks. And somehow it is strange to enter the classroom and see other students there. It was the same feeling when my child graduated from a music school and then a lyceum. The involvement in these institutions was lost. There was some resentment or something, because someone will be there, but not us. It's for children, I know. But she could not do anything with herself. After all, this is such a stage in life, whole years spent in the circle of certain people, clarity of the daily path that your child travels, awareness of his circle of communication. In a word, safety in your own mini-world, a capsule of learning time.
Now all these emotions are gone. Without nostalgia, I look at schoolchildren heading for the festive line and I don't get depressed before September 1. Apparently, the reason for such changes is also the fact that I no longer have a school-aged child, in whose education it is necessary to intervene, give instructions, check, control. That is, to complete a high school course in a new circle. Studentship is completely different. In that educational process, I am powerless, which is why I am so glad, to be honest. Thanks to the teachers, and maybe to his own perseverance, the child has mastered the basic competence - he has learned to learn, which is so important, especially in the current situation.
I don't know if other people wallow in their feelings like I sometimes do. But I get it involuntarily. Sometimes this procedure is even beneficial.
