Me and the forest. We are one with it. If I don't come here sometimes, I feel bad.
"And what can you walk in the woods?" my friend asks me. She loves cafes, parks and ancient streets of Lviv.
And it's hard for me to imagine how to live without walks in the woods:) I'm not afraid of the woods. At least the part of it that I know well. There are no dangerous animals here.
People should be afraid of people, not animals. Recent events (ie the war in Ukraine, which was started by the Russian Federation) confirm this.
Я і ліс. Ми з ним одне ціле. Якщо я довго тут не буваю, мені стає погано.
"А що хіба можна гуляти в лісі?" - питає мене подруга. Вона любить кафе, парки та старовинні вулички Львова.
А мені важко уявити, як жити без цього:) Я не боюсь лісу. Принаймні тієї його частини, яка мені добре відома. Тут немає небезпечних тварин. Боятися варто людей, а не звірів. Події останнього часу часто це підтверджують.
A few days ago my first serious walk in my native rural forest this season took place. Of course, in the city we also have beautiful parks and cozy places. But I can't perceive the world of nature as openly and sharply as in the village. Now this feeling is only exacerbated by the cursed war. Looking at these still weak and defenseless spring flowers, I understand how beautiful they are and how easily it can all be destroyed by evil forces.
I am glad that I came here after a long break and I can just relax and listen to the birds singing. To breathe in the fresh air and touch the primroses. To go up the hill and watch the surrounding villages. But at the same time, I see all this through a veil of sadness and memories of all the terrible things that happen every day in other regions of Ukraine. This pain is with us forever.
Кілька днів тому відбулася мабуть моя перша серйозна прогулянка у рідному сільському лісі у цьому сезоні. Звісно, в місті в нас теж є гарні парки і затишні місця. Але я не можу сприймати світ природи настільки відкрито, як у селі. Тепер це відчуття лише загострилося через війну. Дивлячись на ці ще кволі і беззахисні весняні квіти, я розумію, наскільки вони прекрасні і як легко це все може бути знищено злими силами.
Я відчуваю радість від того, що після довгої перерви приїхала сюди і можу просто відпочити та послухати спів птахів. Вдихнути свіжого повітря і торкнутися первоцвітів. Вийти на пагорб і оглянути навколишні села. Але водночас я бачу все це крізь завісу смутку і спогадів про всі ті жахливі речі, які щодня відбуваються в інших регіонах України. Цей біль назавжди з нами.
But society, like the world of nature is capable of self-healing, recovery. In the end, as before self-destruction. These forces always go hand in hand.
Here I go again on familiar roads and paths. Two weeks ago the world was dumb and dead, and now nature is resurrected. The green color of the first grass and the blue color of the sky, with the addition of gray-brown color of the forest. It always brings both surprise and hope for the best. That's right, every time the spring is like a miracle. No wonder the sun was a god to our ancestors!
Але суспільство, як і світ природи здатне до самозцілення, відновлення. Зрештою, як і до самознищення. Ці сили завжди йдуть поруч. Я йду давно знайомими дорогами та стежками. Ще два тижні тому світ був німим і мертвим, а тепер природа воскресає. Зелений колір першої трави і синій колір неба, з додаванням сіро-коричневого кольору лісу. Це завжди приносить і здивування, і надію на краще. Саме так, кожного разу я дивуюсь із весни, ніби це якесь чудо. Не дивно, що для наших предків сонце було богом!
Today my goal is to find anemones and take some photos of charming forest glades. I know that in the spring nature is like a TV series and if I came here in a week or two, the anemone will not be!!! It happened to the blue Hepatica, which I saw in the buds, and now they have faded...
Today the sun is shining incredibly bright. My body is happy, because you can finally warm up after winter! A green carpet covers everything around in the forest. However, the main "characters" of my photos were not anemones, but beeches and their black shadows... Um, I wonder what I was counting on on such a clear afternoon? So I decided to just rejoice and relax and not abuse of taking a pictures.
Сьогодні моєю метою є знайти анемони і зробити кілька фото чарівних лісових полян. Я знаю, що навесні природа схожа на якийсь серіал і якщо б я приїхала сюди через тиждень або два, то анемон уже не буде!!! Так сталося і з підлісками, які я бачила ще у пуп'янках, а тепер вони відцвіли... Сьогодні світить неймовірно яскраве сонце. Моє тіло радіє, адже можна врешті зігрітися після зими! Зелений килим вкриває все навколо у лісі. Проте головними героями моїх фото стали не квіти, а буки і їхні чорні тіні... Гм, цікаво на що я розраховувала у такий ясний полудень? Тому я вирішила просто радіти і не зловживати фотографуванням. Фотографи кажуть, що оптимальне освітлення це коли трошки похмуро. Та я маю лише ось ці миті. Завтра мене тут не буде. Тепер по-новому розумію цінність життя і окремих днів.
On spring and autumn days I like to follow the sun. Where it's the biggest, that's where I go to keep warm.
Here I came to the top of the hill, where the beech forest alternates with the pine and eventually turns into a bare grassy area. From here you can watch the sunset and various landscapes. Here is my point "zero", a place under a wild pear, where you can lie down and relax. Although I suspect that small pines will soon take away this place from me. They occupy an increasing area of the bald slope of the hill. But it's not so bad:)
У весняні та осінні дні я люблю слідувати за сонцем. Де його найбільше, туди я і йду, щоб зігрітися. Ось я дійшла до вершини пагорба, де буковий ліс чергується з сосновим і зрештою переходить у голу трав'яну місцевість. Звідси можна спостерігати захід сонця та різні краєвиди. Тут є моя точка "нуль", місце під дикою грушею, де можна полежати і відпочити. Хоча маю підозру, що скоро це місце і мене відберуть маленькі сосни. Вони займають все більшу територію лисого схилу пагорба. Але це не так і погано:)
Сьогодні я помітила, що вся поверхня землі є нерівною, а з маленькими горбиками. Дивно, раніше цього не помічала, а може їх не було так багато. Вечірнє сонце цікаво підсвітило це природнє явище! Звісно це міні-мурашники. Я помітила, що там метушились мурахи, сході на рудих лісових. Вони мабуть люблять сусідство сосен. В лісі неподалік є кілька великих мурашників. А тут цілий мегаполіс. Може це зумовлено більш твердим ґрунтом і багаторічною травою, з якої важко щось побудувати... В будь-якому випадку споглядати явище було цікаво...
Today I noticed that the whole surface of the earth is uneven, with small bumps. Surprisingly, I hadn't noticed this before, or maybe there weren't that many. The evening sun illuminated this natural phenomenon! Of course, these are mini-antshills.
I noticed that red firest ants were bustling there. They probably like the neighborhood of pines. There are several large anthills in the nearby forest. And here is a whole metropolis. Maybe it's due to harder soil and perennial grass, from which it is difficult to build something... In any case, it was interesting to contemplate the phenomenon.
Thanks the forest for its strength and inspiration.
And thank you all for your visit and support!
Дякую правічному лісу за його силу і натхнення. Всім читачам дякую за підтримку, коментарі і голоси:)
