Привіт спільнота! Сьогодні щось не має охоти писати настрій геть не той. Тож буде тільки вірш.
А де воно – кохання, скажи мені, мам?
Мене ти відпустила з гнізда.
А тут, у мирському раю кожен сам,
Особливо, коли в душі біда…
А тут, на жаль, жорстоко зраджують…
І за відкритість ранять до крові.
За щирість словами боляче б'ють.
Ні, мамо, тут зовсім не до кохання…
Ну, де воно – кохання, скажи мені, мам?
Ти головне забула розповісти…
Коли своє кохання йому віддам,
Я не повинна у відповідь того ж чекати.
Я не маю сподіватися, що він
За щирість мені не дорікне...
Але навіть промінь з небес у мене закоханий,
Коли в моїй душі кохання живе…
Так ось вона – кохання! Ти бачиш, мамо?
Вона не десь, а всередині, ось тут.
Я вірю їй, а отже, не зраджу…
І світ наповнений цим почуттям весь!
Дякую, мам, за те, що ти в мене
Вклала це почуття з молоком.
Моє кохання – від злих людей броня
І шанс на щастя тут, у світському раю…
